Скорботна звістка сколихнула Копичинецьку громаду – на фронті поліг воїн з села Оришківці, Шелудяков Михайло Юрійович.

Старший бойовий медик, вірно та мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, у віці 35 років віддав життя за мирне майбутнє нашої України.

Про воїна пишуть:

– За час проходження військової служби, він зарекомендував себе як взірцевий військовослужбовець. Був фахівцем своєї спеціальності, проявив мужність, героїзм, стійкість і до останнього залишався вірним Військовій присязі.
Копичинецька громада висловлює щирі співчуття родині, друзям та побратимам Михайла Юрійовича.

Вічна пам’ять Герою!

Про зустріч тіла та чин похорону буде повідомлено додатково.

Запис На війні загинув бойовий медик з Тернопільщини Михайло Шелудяков спершу з'явиться на обласТь.

– Володимире, знаю, що ти витягував, рятував, надаючи першу екстрену медичну допомогу, евакуював наших хлопців з Донецького аеропорту (ще тоді – 2014-2015 роки)… І знову, фактично, на «нулю»…

– Ой, де тільки не був… І в Спірному на штурмі… Як казали, зачистка, а попали на штурм – добряче «орки» нас там крили з усіх боків. Довелося відповзати по мінному полю (щоправда, була прочищена стежина)… Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну роздумів не було: йти – не йти воювати. І гадки не припускав, щоби залишатися вдома. Вагань – жодних! Твердо знав: я маю бути там. До слова, ще в 2015-у передбачував, що буде повномасштабне вторгнення, що будемо воювати й воювати з москалями. Бо все до того назрівало… Відразу ж 24 лютого 2022-го в повному спорядженні я вже був у військкоматі і – на фронт… Зараз – у складі 80-го батальйону ТрО 105-ї бригади. (105 ОБрТрО – кадроване формування Сил територіальної оборони України у Тернопільській області)… І воюватимемо допоки не винищимо, до єдиного (!), ворога (і колаборантів, які замаскувалися під українців) на нашій землі Українській! Ми – піхота! Коли ворог «криє» всім, що має, то саме піхота, що на «нулю», перша-друга лінія, першою потрапляє під удари… Ми з ротним, фактично, в одному бліндажі… Спочатку я був взводним медиком (взвод – військове формування, тактичний підрозділ, що входить до складу роти, батареї). Потім ротним, відтак, мене перекинули в інший підрозділ. Тоді ми стояли під Роздолівкою (Бахмутський район), потім – Спірне, Федорівка (Краматорський район, Донецька область.). Вийшло так, що я залишився єдиним ротним медиком. – Як єдиним?! – Бо, направду, не вистачає медиків! Ті, хто отримав поранення (з бойових медиків), вони вже обмежено придатні, а отже – на «нуль» їх уже ніхто не відправить.

– У складі вказаної бригади воюють лише наші краяни (з Тернопілля)?

– У більшості. Щоправда, тепер пройшла доукомплектація, то в складі бригади є хлопці з Вінниччини, Рівненщини… Багато наших поранених, які на часі проходять лікування, реабілітацію. Тепер певні батальйони проходять ротацію. Можливо, не такі довготривалі, як було в попередні роки. Проте є і такі військові формування, на скільки я знаю, що вже більше року без ротації, лише короткочасні відпустки. Нема коли відпочивати, треба ворога гнати з землі нашої! – Це ж важко без перепочинку! – Ми витривалі! (сміється). – Звикається? – В цьому є плюс – уже добре знаєш ту місцевість, де знаходишся.

– Окрім медичної служби, ще які завдання доводиться виконувати?

– Та все, що потрібно: і окопи риємо, і бліндажі, і в бій вступаємо… – «Змію», кажеш, бракує медиків… А якщо, не дай, Боже, кілька поранених водночас? – Та хлопці й самі вміють надавати першу необхідну допомогу! Турнікети накладають, спиняючи кровотечі. А вже таке як стерильні пов’язки, обробка рани, то я роблю. – Як щодо забезпечення медичним реманентом? – Дякуючи волонтерам (і знову усміхається). Всього вистачає. (Перед поїздкою на фронт не раз запитую: що потрібно з медицини? У відповідь: «Все маємо» – авт.). Якби було чогось треба, я б сказав. А так – медичного вистачає. Зайвого не треба. Може, комусь більш потрібне, то краще відвезти їм.

– Яке почування, коли… ну – не зміг врятувати?

– Важко… Дуже важко… Завжди думка: я би зміг врятувати, та не вдалося, на превеликий жаль… Не дають мені на самий «нуль» вилізти під обстріли… Береженого Бог береже. Треба рятувати не лише поранених, а й себе берегти, аби допомагати іншим. Коли сильно накривають «градами» – молюся, всі молимося. В таких ситуаціях – лише збереження життя з Божою поміччю та Пресвятої Богородиці, аби укрила нас усіх Своїм святим омофором. – З надважкими пораненнями потрапляли хлопці, скажімо, в Твої руки? – Ну, так… Були чисельні осколкові поранення, до прикладу, грудної клітини. На щастя, хлопці живі. – У такі моменти не кричать: залиш – це вже все, не марнуй часу на мене, рятуй інших?.. – Ні! У нас нормальні, адекватні пацани! Якось один каже: «Подивись, мене там щось ззаду на спині пече»… Подивився… А там – осколкове. Застряг осколок, стирчить… Обробив рану, заліпив… Витягувати осколок категорично – ні! Його не можна в таких умовах виймати! Адже вони (осколки) навпаки припікають кровоносні судини, бо ж – гарячі. Висмикнувши осколок, ти тим самим можеш відновити кровотечу, або й збільшити її. І, звичайно ж, – джгут. Навіть якщо й немає кровотечі, то джгут має бути накладений обов’язково! З причини – при транспортуванні в пораненого може розпочатися кровотеча.

– Скільки за часом може тривати ворожий обстріл: годину-дві-три?

– Більше… По-різному… – А скільки буває поранених, загиблих у часі обстрілу? – Бувало троє, четверо… Бувало – й жодної подряпини ні в кого… Бувало один, два, а то й четверо нараз 200-х… Війна!.. – При порятунку пораненого є певне хвилювання? Може, якісь почуття, нам невідомі? – Почуття?.. Завжди мають бути холодний розум, гаряче серце і тверда рука. Тільки так, і не інакше! Бо на емоціях ти нічого не зробиш. Є лише одна думка: якнайшвидше відтягнути пораненого в безпечне місце (в часі обстрілу) і врятувати життя… Коли стихають, припиняються обстріли, то ми жартуємо! Бо без цього на війні – ніяк! Один-єдиний раз мав велике щастя: пацани, практично всі, прийшли до мене на пункт своїми ногами. А одного разу… просто не встигли донести – помер боєць (поранення несумісне з життям)…

– Чи доводилося надавати медичну допомогу полоненим «оркам»?

– Так. Розмовляв з одним. Їх просто тупо, як казали, кинули. Кілька з його групи (вагнерівці) втікало, аби здатися в полон, трьох із них свої ж і розстріляли. Розказував (ще такий молодий), що приїхали «на зону», зібрали всіх (хто мав судимість) і відправили воювати. Казали їм так: пів року відбудеш, як виживеш, матимеш амністію. Зізнається, відбув пів року, думав, що вже все – додому… Та ще місяць на фронті добавили, бо, було, відступили. А відступали частенько. От і докидали терміни за кожен відступ. Ось так примусово, – продовжує «Змій» – і лізуть до нас на свою ж смерть. Бо пощади не буде! Казав, що зрозумів, що так буде до безконечності, допоки його не вб’ють. Тому вирішив здатися в полон.

– Ну, годі про орків! Знаєш, дуже тішуся, коли переглядаю Тік-Ток, а саме – як ви піклуєтеся про чотирилапих друзів-пухнастиків. У вас на позиції є такі?

– Звісно ж! У нас є три собаки, дві кішки. Самі приходять до нас – покинуті безхатьки. Як змінюємо позицію, то, безумовно, хвостаті їдуть з нами!

Авторка: Тетяна Лякуш

Запис “Коли сильно накривають «градами» – молюся”: Історія бойового медика “Змія” із Тернопільщини спершу з'явиться на обласТь.

Запис Під Бахмутом загинув бойовий медик, який родом з Тернопільщини спершу з'явиться на обласТь.