Про це розповідає “Газета “Сільський господар плюс”.

Богдан Стефанець народився і виріс в селі Городниця, що на Гусятинщині, у сім’ї священнослужителя. З дитинства любив малювати, мріяв стати художником. Після закінчення школи вступив у Теребовлянське вище культурно-освітнє училище на факультет образотворчого мистецтва, згодом продовжив навчання у Кам’янець-Подільському педагогічному університеті імені Івана Огієнка.

Коли Богдан навчався на другому курсі, почалася Революція Гідності. Хлопець покинув університет, подався у Київ. Був разом з усіма від початку до кінця – і на Грушевського, і на Інститутській. На власні очі бачив, як падали поранені та вбиті. Вже тоді знав, чого прагне і готовий був на усе, щоби жити у незалежній та процвітаючій державі…

“Саме Революція Гідності змінила нашу свідомість, – каже хлопець. – Ми нарешті відчули й усвідомили себе окремою самобутньою нацією, яка прагне мати власний шлях розвитку, не нав’язаний ззовні, і який ґрунтувався б на загальнолюдських цінностях. Тож ми стояли на Майдані через ідею”.

Революція Гідності міцно загартувала хлопця, як і інших її учасників, і вже тоді не було сумніву, що таких ніщо не зламає. А коли на Сході країни почалася так звана антитерористична операція, Богдан записався у Добровольчий батальйон ОЗСП «Азов». Це було влітку 2014 року. Чотири роки смерть заглядала йому у вічі, чотири роки він бачив пекло у «найгарячіших» точках країни. Слава Всевишньому і завдяки безперестанним молитвам рідних повернувся додому живим і неушкодженим.

Згодом вирішив, як і більшість українців, поїхати за кордон на роботу. Подався в Англію. У нього були своє життя, робота, захоплення, свої плани на майбутнє. Він знайшов нових друзів, вивчив мову, малював картини, які недешево продавалися. 24 лютого назавжди закарбується у його пам’яті.

Звістка про те, що росія напала на Україну, сказати, що шокувала, – не сказати нічого. Хлопець не знаходив собі місця. Наступного дня, склавши у валізу найнеобхідніше, вирушив до українського кордону. Дорога додому була виснажливою і довгою. Але це була дорога найважливішою у його житті. Він їхав захищати свою країну. І ніякі труднощі не могли його зупинити… Повернувшись додому, одразу поїхав у Гусятинський військкомат, щоби попроситися добровольцем на війну. Спочатку служив інструктором у 184-му Навчальному центрі ЗСУ у Старичах.

Згодом разом із побратимами-земляками «Гамбітом» та «Люлькою» виконував бойові завдання на різних напрямках фронту, зокрема на Харківщині – у Балаклії, Морозівці, Савинцях, Довгалівці, Козачій Лопані та Ветеринарному, що у сімсот метрах від російського кордону, та на Донеччині – в Бахмуті, Зайцевому, Бахмутівці, Веселій Долині.

Довгий час Богдан із позивним «Восьмий» служив без ротації, та й особливо не рвався додому, бо першочергово вважав захищати країну від російської агресії. Декілька разів по кілька днів побував удома, де його з нетерпінням чекає велика родина: тато – о. Василь, мама Людмила, сестра Ірина з чоловіком Віталієм, маленький племінник Богданчик, бабусі Ганна та Василина.

Не встигали натішитися зустріччю, як їхав далі… Загартований революцією та обпалений війною, він проситься туди, де гаряче, аби відімстити рашистам за понівечені міста і села, за розстріляних, за побратимів з «Азова». Про події на фронті та про пережите розповідає негусто. З болем у серці згадує хлопців, які загинули на його очах.

“Не можеш собі пробачити, що таке сталося, а ти нічим не зміг допомогти. Тут або ти, або інший. Без втрат на війні не буває. Тут кожен має бути морально стійким, холоднокровним. А ще здоровим і фізично підготовленим. Людям зі слабкими нервами тут не місце. Будь-якої миті ти маєш забрати пораненого з поля бою і надати йому медичну допомогу, не думаючи про себе…”, – розповідає Богдан.

Богдан Стефанець міг би спокійно жити в Англії, заробляти гроші та насолоджуватися життям. Однак справжня любов до Вітчизни і нестримне бажання прогнати російську погань з рідної землі виявилися сильнішими. Бо Україна у нього – понад усе.

Запис Військовий з Тернопільщини повернувся з Англії, аби боронити Батьківщину спершу з'явиться на обласТь.

В експозиції- 35 експонатів, – розповіла заступниця директора музею Ольги Ваврик.

“Коли Маркіян загинув. Знаєте, в американських військових є така традиція, що коли гине військовий, то йому на домовину кладуть прапор складений трикутником. І потім прапор вручають родині. З того часу його не можна розкладати. Цей прапор той. Що був на домовині Маркіяна у день його захоронення”, – каже куратор виставки Назар Розлуцький.

Окрім прапора, серед експонатів музею – бойове спорядження Маркіяна, його улюблені книжки, пластова хустка, випускний альбом та родинні світлини. Частину цих речей – 19 експонатів – надав для виставки Національний музей Революції Гідності, що у Києві. Директор цього музею Ігор Пошивайло розповів, що їх з Нью-Йорка в Україну передала родина Маркіяна Паславського: “Це якраз ті речі, які Марко Паславський зібрав, зберіг, перебуваючи на Майдані. І привіз дбайливо до США. Pберігав їх допоки не загинув під Іловайськом у 14-му році у серпні”.

На виставці представлені світлини Маркіяна Паславського з Майдану під час Революції Гідності. На них прийшов подивитися Петро Гурняк. Чоловік каже, його син Віктор, як і Маркіян, загинув в російсько-українській війні: “Я бачив ці світлини багато раз. Багато раз бачив їх по телевізору. У мене є книга Майдану, де багато його фотографій. І часто Віктор Гурняк, мій син-волонтер на майдані його знімав, фотографував. І я просто ще раз хотів переглянути ці світлини”.

Наталія Раїнчук приїхала на виставку з Підгайців. Її чоловік – троюрідний брат Маркіяна Паславського:”Він робив багато добрих, корисних справ. Але не хотів, щоб про ці справи всі знали. Отакий він був. Ми вже більше дізналися, на жаль, після його смерті про нього”.

Тернопіль – друге місто в Україні, де презентували цю виставку.

“До нас звернувся Національний музей Героїв Небесної сотні з пропозицією п ровести на Тернопільщині виставку, присвячену пам`яті Маркіяна Паславського. Оскільки мати Маркіяна з Тернопільщини, вони хотіли вдруге після Києва відкрити цю виставку на Тернопільщині”, – розповіла заступниця директора Тернопільського художнього музею Ольга Ваврик.

Куратор Назар Розлуцький розповів, чому виставку назвали “Нью-Йорк- Іловайськ: вибір”: “Не кожен чоловік, будучи громадянином США, маючи в активі звання капітана американської армії і велику успішну інвестиційну кар`єру, піде на фронт добровольцем тільки тому, що його батьки народилися на цій землі. І він вирішив теж стати українцем повністю. Тобто це виставка про вибір. Якраз тому ми її так і назвали “Нью-Йорк- Іловайськ: вибір”.

У Тернополі виставка триватиме місяць.  Після цього виставку експонуватимуть у Дніпрі.

Як повідомляла “обласТь”, У МУЗЕЇ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ ВІДКРИЛАСЯ ЕКСПОЗИЦІЯ МЕДИЧНОГО ОБЛАДНАННЯ З ГУЛІГІВ

Запис У Тернополі відкрили виставку пам’яті уродженця США, який загинув під Іловайськом спершу з'явиться на обласТь.