– Пане Василю, як ви оцінюєте те, що відбувається у нас сьогодні з газетами, і насамперед – з «районками»?

– Ситуація дуже критична і сумна. Першими свого часу перестали виходити бережанська і гусятинська газети. А сьогодні в нас їх залишилося лише три – шумська «Новини Шумщини», чортківська «Голос народу» і «Зборівська дзвінниця» у Зборові. На превеликий жаль, не виходить уже і бучацька «Нова доба», яку я очолював багато років і яку намагався зберегти до останнього. Серед обласних наразі теж ще виходять тільки «Вільне життя», «Свобода», «РІА» і «Сільський господар». В сусідніх областях, наскільки знаю, ситуація не краща. Багато газет стали на паузу (щоб не закриватися зовсім, маючи ще якусь надію) і передплати на цей рік не оголошували. А головним їх могильником стала «Укрпошта», наш колишній надійний партнер. З пошти починалася передплата, і завершувалось все доставкою. Але «Укрпошта» вже давно і вперто ігнорує інтереси і редакцій, і читачів, тож впродовж останніх років ми постійно мали великі проблеми і з одним, і з другим. Питання про це неодноразово піднімалося на всіх рівнях, але відчутних результатів так і не було, і нині вже дійшло до крайнощів. Зараз ось чортківський редактор Любомир Габруський, газета якого друкується в Чернівцях, зустрічає автобус з пачками свіжих газет, перезавантажує в своє авто і розвозить по селах. Але хіба це вихід? Ну кілька місяців так повозить, чи навіть рік, а далі? Я його про це запитував, то він відповів запитанням: «А що мені робити?». І він правий, бо альтернативної  гарантії вчасної доставки газет немає ніякої.

– Наскільки відомо, нічого не змінилося на краще і щодо державної підтримки газет?

– Саме так! Ще 5 років тому я казав, що влада має повернутися обличчям до газет і підтримувати їх, але і досі так не сталося. Як голова обласної організації НСЖУ,  писав листи і в Кабмін, і президентам. Всі обіцяли, що відразу після роздержавлення редакції будуть забезпечені стартовою фінансовою подушкою, але так ні копійки держава і не дала. Так, відбулося роздержавлення, але це не означає, що друкована преса має бути кинута напризволяще, особливо в такий складний час, коли потрібно протистояти інформаційній війні та масованій дезінформації в інтернеті. Адже і в Європі, і в США держава підтримує друковані видання. В нас же незалежні газети виявилися непотрібними ні державі, ні керівництву місцевих територіальних громад. Щодо останніх, то я вже переконався остаточно. Та й справді, для чого голові громади газета, яка колись може «вистрілити» проти нього? За нецільове використання коштів, приміром, і таке інше. Звісно, що вони цього не хочуть. А для висвітлення офіційної інформації їм і вісників та бюлетенів цілком вистачає. На останню сесію в Бучач я привіз листа до влади за підписами багатьох читачів, які просили підтримати редакцію. Але лише ще раз зрозумів, що нікому це не потрібно. І так майже скрізь. Гроші для редакцій вже навіть перестали закладати в річні бюджети.

– Що тоді можна сказати про перспективи місцевих видань?

   –   – Є ще надія, що після війни влада все-таки нарешті зрозуміє потрібність друкованих засобів масової інформації в регіонах і почне їх підтримувати. Тоді можна буде говорити і про перспективи. Зараз, під час війни, частина редакцій по всій Україні існує тільки завдяки зарубіжним донорам. Це дуже добре, що є така допомога, але ж зрозуміло, що вона не може продовжуватися постійно. Тому я переконаний, що якщо державної підтримки місцевих газет не буде, то переважна більшість з них не виживе. Адже відомо, що перестали виходити в папері, перейшовши виключно в онлайн, майже всі навіть багатотиражні всеукраїнські видання. Має бути прийнята і відповідна державна політика щодо «Укрпошти», яка з нас здерла останнє і продовжує знищувати пресу, пан Смілянський і далі безконтрольно робить все, що хоче. Ну але руйнувати, як відомо, легше, ніж будувати. І я от думаю, а з ким ми будемо відновлювати редакції, якщо зараз катастрофічно втрачаємо кадри – частина досвідчених людей виїхало, частина пішли працювати в інші сфери. Прийдуть молоді? Добре! А хто їх навчатиме? І це лише одна з цілої низки проблем, пов’язаних з перспективою.

   – Завершити розмову хотілося б позитивом. Цього року Національна спілка журналістів України відзначає своє 65-річчя. Що планує до цієї дати Тернопільська обласна організація?

   – Плани ще обговорюються і допрацьовуються, адже заходи відбуватимуться впродовж всього року. Хочемо створити музей друкованих видань, які вже не виходять. Ближче до Дня журналіста плануємо зустріч з ветеранами, круглий стіл,  нагородження. Перевидамо, з доповненнями, короткий літопис обласної організації. Але якихось гучних масових заходів, звичайно, не буде, бо на третьому році війни не до того, і всі можливі кошти треба акумулювати на зовсім інше. На передовій сьогодні і члени нашої організації, прізвищ яких не називаю. Чим можемо, при всій скруті, допомагаємо і нашим захисникам, і волонтерам, які є членами НСЖУ. Так нещодавно зібрали кошти на медичні аптечки.

До слова, скоро у Тернополі має відкритися Центр журналістської солідарності. Це мережа, яку створила Національна спілка журналістів України за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО, для допомоги представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Такі центри вже діють у шести містах – Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі та Дніпрі. Коли такий запрацює і у нас, то тоді, сподіваюсь, і ми зможемо робити для своїх колег набагато більше.

Розмовляла Світлана Мичко

На фото – голова Тернопільської обласної організації Національної спілки журналістів України Василь Тракало

Запис Василь Тракало: «Якщо державної підтримки місцевих газет не буде, то переважна більшість з них не виживе» спершу з'явиться на обласТь.

За його словами, газета змогла пережити період карантинних обмежень, однак після 24 лютого 2022 року ситуація прогнозовано погіршилася. «Новим серйозним випробуванням для “Волі” стало повномасштабне вторгнення російської орди в Україну. Фінансові надходження від реклами, оголошень, вітань скоротились майже у 8–10 разів. Щоб зберегти газету, з весни 2022 року “Воля” з восьми сторінок перейшла на чотири. Заробітна плата працівників впала до критично низького рівня, редакційні витрати звелися до мінімуму. Але разом з усіма жили надією, що перемога не за горами, а разом з її здобуттям відновиться звичне життя», — розповів редактор «Волі».

Реформа «Укрпошти», зауважив він, остаточно підкосила газету.

«Тираж “Волі” на друге півріччя 2023 року впав майже на 30%. А надходження від передплати, до речі, — основна стаття доходів редакції у воєнний час. У такій критичній ситуації змушені були з жовтня перейти на дворазовий випуск газети в місяць замість чотириразового. Редакція від безвиході не оголосила передплату “Волі” на 2024 рік. Іскорка світла у кінці тунелю таки згасла», — пояснив головний редактор.

Відтепер про події в громаді видання розповідатиме на своїй фейсбук-сторінці.

Раніше, нагадує Інститут масової інформації, про закриття газет повідомляла представниця Нацради в Тернопільській області Оксана Новосельська. За її словами, така ситуація в колишніх райцентрах регіону: Ланівцях, Козові, Бережанах, Гусятині та Збаражі.

Запис Жителі Тернопільщини більше не читатимуть газету “Воля” спершу з'явиться на обласТь.