Похід присвятила своєму сину, який поліг на війні в лютому 2023 року.

Про те, як сходила на найвищу гору українських Карпат.

“Мені захотілось пройти той шлях, який приходив він”

Василь-Яків Капустинський був членом Молодіжного Націоналістичного Конгресу.

Мати Наталя Капустинська розповіла, що в організації є традиція — щороку в березні підніматися на Говерлу та читати “Заповіт” Тараса Шевченка на всі сторони світу.

Так члени МНК вшановують Кобзаря та показують, що “Заповіт” Шевченка має звучати до того часу, допоки не буде здійснений.

“На гору Говерлу мій син піднімався в березні і читав з МНК там “Заповіт” Тараса Шевченка на чотири сторони. І я переглядаю це відео, і в пам’ять про нього мені захотілось пройти той шлях, який приходив він. В нього цей шлях, напевно, був складніший, бо в березні в горах ще міг бути сніг, мокро. Тому я попробувала вийти”, — розповіла Наталя Капустинська.

Похід на найвищу гору України тривав 8 годин.

“Раніше я часто плакала, але моя дочка Олеся сказала мені, що Василько б не хотів, щоб я постійно плакала, а хотів би, щоб я продовжувала жити. І донька каже: “Робіть щось таке, що б йому подобалось, те, що робив він”. І я вирішила попробувати вийти так, як він виходив”.

Сходження було складним, розповіла жінка.

“Важко було йти, чесно кажучи, я дивуюсь, яка сила помогла мені вийти, бо в моєму віці і з моїми проблемами, суглобами і травмою коліна, це дуже важко. Але, напевно, бажання вийти перемогло фізично, і морально духом я підносилась так, ніби там нагорі чекав мене мій Василько”.

На гору Наталя Капустинська підіймалася разом з дочкою Олесею Капустинською.

“Пішла разом зі мною моя дочка, яка підтримувала і надихала. На маршруті ми зустріли військового, який спускався з гори, а ми в той час передихали, бо це важко. І коли Олеся сказала йому, що от мама йде, брат загинув, і вона собі постановила, що має вийти. І цей чоловік каже: “Ви молодець. А я йду після поранення, теж постановив собі, що я маю вийти, йшов з дружиною”. Це мене потішило. І ще я бачила військового на протезі, це також дуже зворушило мене, тому що людина прийшла з фронту. Мене це вразило. Це дуже сильні люди, сильні українці, сильні хлопці”.

Василь вів активне життя, любив мандрівництво.

“Василюня не тільки в гори ходив, він брав участь у змаганнях “Снігохід”, любив мандрівництво, табори. Це було його захопленням і це йому подобалось”.

На запитання, чи планує продовжувати походи горами, матір Василя-Якова Капустинського відповіла:

“Може ще колись і піду. Минулого року ми були в Бережниці, там посаджені дерева в честь бійців, і на честь мого Василька також. І, якщо чесно, я минулого року не могла піднятися, було заважко, а цього року могла. А якщо дальше зможу, дякуючи нашим Збройним Силам, які захищають нас, напевно, що ще щось буду робити в пам’ять про сина. Так легше проживати горе та біль, які є всередині, та які нікуди не діваються”.

Василь-Яків Капустинський народився 1 січня 1998 року в селі Білий Потік Чортківського району. Був випускником Західноукраїнського національного університету, вчився на кафедрі інформаційної та соціокультурної діяльності. Громадський діяч, голова Тернопільського осередку МНК у 2021 році, організатор вишкільного табору “Лисоня”, один з організаторів теренової гри “Гурби-Антонівці” та багатьох інших заходів. У 2020 році Василь вступив у Пласт. Також Василь Капустинський був ініціатором та куратором низки соціальних проєктів, один із них — “Розумний город”. У 2022 році став бійцем 95-ї десантно-штурмової бригади. Загинув на Луганщині у віці 25 років у лютому 2023 року.