Детальний розклад перебування чудотворної ікони Матері Божої Зарваницької в Центральному деканаті Тернополя:

17-18 лютого – Архикатедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (вул. Петра Конашевича-Сагайдачного, 14);

19-20 лютого – храм св. Андрія Первозванного (вул. Чернівецька, 46);

21-22 лютого – храм св. великомученика Димитрія (вул. Микулинецька бічна, 14);

23-24 лютого – храм Успіння Пресвятої Богородиці (вул. Князя Василя Костянтина Острозького, 55);

25-26 лютого – храм Новомучеників українського народу (вул. Шкільна, 2-А);

27-28 лютого – храм св. пророка Іллі (вул. Бродівська, 50-Б);

1-2 березня – храм свв. Володимира і Ольги (вул. Пилипа Орлика, 1-А);

3-4 березня – храм Перенесення мощей св. Миколая (вул. Миколи Карпенка, 4-Б);

5-6 березня – храм святої Софії Премудрості Божої (вул. Максима Кривоноса, 2-В);

7-8 березня – храм святого священномученика Йосафата (вул. Володимира Лучаковського, 5-Г);

9-10 березня – храм святого Пантелеймона (вул. Сергія Короля, 3-А (вул. Бережанська) );

11-12 березня – храм святих Бориса і Гліба (вул. Золотогірська);

13-14 березня – храм Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Агрономічна, 2, Кутківці);

15-16 березня – храм Переображення Господнього (вул. Мирна, 38, Пронятин);

17-18 березня – храм святого Василія Великого (вул. Новий Світ, 14).

Запис З 17 лютого у Тернополі перебуватиме ікона Матері Божої Зарваницької спершу з'явиться на обласТь.

Чудoтвoрнa ікoнa Преcвятoї Бoгoрoдиці, щo булa пoдaрoвaнa Вacиліянcькoму мoнacтирю в Буцневі в 1729 рoці, дo cьoгoдні ввaжaєтьcя oднією з нaйшaнoвaніших хриcтиянcьких cвятинь Укрaїни. Іcтoрія цієї cвятині пoчaлacя, кoли грoмaдcький діяч Гaличини Мaтвій Цивинcький передaв мoнacтирю ікoну Бoжoї Мaтері, cтвoрену нa пoлoтні. Вoнa булa тoчнoю кoпією Белзькoї (Ченcтoхoвcькoї) Бoгoмaтері, яку зa перекaзaми нaпиcaв євaнгеліcт Лукa. 

Ця ікoнa швидкo прocлaвилacя cвoїми чудoтвoрними діями, першим з яких cтaлo чудo плaчу, кoли ікoнa прoлилa cпрaвжні cльoзи. Чудa, пoв’язaні з ікoнoю, рoзійшлиcя дaлекo зa межі Буцневa, і незaбaрoм митрoпoлит Києвo-Гaлицький Aтaнacій Шептицький oфіційнo визнaв її чудoтвoрнoю у 1737 рoці. 

У 1744 рoці для cвятині булa зведенa нoвa кaм’янa церквa, куди урoчиcтo перенеcли ікoну. З тoгo чacу Буцнівcькa ікoнa cтaлa міcцем пaлoмництвa тиcяч вірян, які мoлятьcя перед нею з вірoю у зacтупництвo Бoгoрoдиці. Ікoнa зaлишaєтьcя в хрaмі нa гoлoвнoму преcтoлі і дo cьoгoдні. 

Віруючі мoжуть oтримaти пoвний відпуcт тричі нa рік у дні великих cвят: у першу неділю піcля Різдвa Івaнa Хреcтителя, нa cвятo Aпocтoлів Петрa і Пaвлa тa під чac хрaмoвoгo cвятa Непoрoчнoгo Зaчaття Пречиcтoї Діви Мaрії. Для тих, хтo бaжaє приcтупити дo ікoни в інші дні, крім відпуcтoвих, бoгocлужіння дo чудoтвoрнoї ікoни Бoжoї Мaтері у Буцневі відбувaютьcя кoжнoї першoї cубoти міcяця. 

Запис На Тернопільщині зберігaєтьcя oднa з нaйвідoміших чудoтвoрних ікoн Пoділля спершу з'явиться на обласТь.

Про це розповів керівник реставраційного центру Тарас Откович.

“З Почаївським музеєм ми співпрацюємо десь близько 10 років. В нас гарна співпраця, бо музей має гарні об’єкти мистецькі: скульптури, ікони, олійний живопис. Ми беремо по декілька речей, щоб багато не брати робимо реставрацію і повертаємо. Намагаємося починати з кращих речей, із найцінніших, щоб зробити всю реставрацію. Чотири роботи ми зараз повертали після реставрації. Там були ікони: ікони на полотні та ікони на дереві”.

За словами Тараса Отковича, серед реставрованих об’єктів були цікаві речі.

“Наприклад, одна ікона Архангел Михаїл, умовно кажучи, народного майстра, яка трошки примітивно намальована. Так ми це називаємо. Ця ікона була на виставці, яку ми робили вкінці цього року “Врятований світ народної ікони”. Це була наша така невелика реставраційна виставка, де ми зібрали найгарніші, найцінніші, найцікавіші об’єкти народного іконопису з заходу України: з Чернівців, з Рогатина, з Івано-Франківська, з Почаєва. Вони були розміщені на експозиції, де ми показали процеси реставрації. Після завершення виставки ми повернули одну з тих ікон. Вони всі цікаві. Кожна по-своєму: по часу, по віку, по мистецькій якості. Наприклад, ця народна ікона, можливо, не всім би здавалася гарною, але вона надзвичайно цікава. Це приклад початку XIX століття народного іконопису”.

“У нас зараз на реставрації декілька скульптур. Є досить складні. Є одна одна ікона, на якій ми робимо досить цікавий процес розшарування. Це коли є ікона замальована зверху. Є багато таких випадків. Це такий випадок, коли верхній шар також має мистецьку цінність. В таких випадках, це трапляється дуже рідко, ми проводимо розшарування, коли знімаємо верхній шар живопису і переносимо на нову основу. Таким чином в нас з одної ікони буде дві. Це дуже складний процес, багато часу займає і ми його дуже рідко використовуємо. Але саме зараз є така річ”.

“Ми не співпрацюємо з лаврою. Тут ситуація така, що ми є державна організація бюджетна і ми працюємо тільки з музейними організаціями, які підпорядковуються міністерству культури. Ця робота фінансується і ми саме так співпрацюємо. Хоча з приватними організаціями, церквами, храмами ми також маємо право співпрацювати, тільки, правда, на платній основі. Лавра до нас ніколи не зверталася. Це своя специфіка. Я думаю, що там є кому робити. Нам достатньо поки що з музеїв”.

Запис Чотири відреставровані ікони повернули Почаївському історико-художньому музею спершу з'явиться на обласТь.

Запис На Тернопільщині збереглася ікона, вишита 76 років тому у тюрмі спершу з'явиться на обласТь.

“Дякую о. Ігору за допомогу в моїх пошуках та дослідженнях. Записав його цікаві свідчення на відео. Виявляється ще не так давно ікона перебувала в смітті, занедбана і забута!

Дякуючи другові дитинства, розпочаті перемови з духовенством, щодо можливої виставки цієї ікони в Кременці. А з Ярославом Жупанюком готуємо провести ще тематичні лекції та виставку робіт його батька Володимира Жупанюка, який довгий час працював у музеях з іншими волинськими іконами. Сподіваюсь, буде багато відвідувачів, хоча я напевно заоптимістичний?”,– написав Андрій Левчук.

Запис У Кременецький краєзнавчий музей передали старовинну ікону, знайдену в купі сміття спершу з'явиться на обласТь.

Впродовж століть мистецтво України, зокрема сакральне, було одним з кращих втілень творчого національного генія. Глибоко символічне, насичене багатовіковими традиціями та канонами візантійської і західноєвропейської стилістики, воно дало світу неповторні образи власного світосприйняття і національної самоідентичності.

Яскравим періодом у розвитку українського сакрального мистецтва  був початок XVIII ст., епоха розквіту бароко, т.зв. «мазепинський стиль».  Тісно пов’язаний з народними традиціями, він вражав своїми колоритом та  орнаментальністю. Глибока сакральність ікон  поєднувалася з жанровістю, великою кількістю побутових елементів і завдяки цьому ставала зрозумілою та  ближчою до людини.

Ця українська мистецька самобутність з часом подолала географічний контекст, вийшла за межі великих культурних і сакральних центрів та  знайшла своє нове втілення в численних невеликих приходських церквах України.

На теренах Вишнівеччини традиції сакрального мистецтва надзвичайно багаті. Ще на початку XVIII ст. до будівництва та оздоблення  сакральних пам’яток Вишнiвця долучився знаний архітектор та живописець доби бароко на Волині та Галичині Павло Гіжицький, львівські різьблярі Кристіан Сейнер та Каспар Колерт. У 60-х рр.. XVIII ст. у невеликому селі Вікнини поблизу Вишнiвця жив та працював відомий маляр і архітектор-єзуїт Андрій Агорн, родом з Помор’я. Його творчий доробок – чудові фрески в костелах Острога, Луцька, Овруча, Порицька та Полонного. А скільки талановитих місцевих майстрів, які оздоблювали маленькі сільські церкви, залишилися невідомими.

Нещодавно у новому залі Вишнiвецького палацу відкрилася виставка сакрального мистецтва Вишнiвеччини XVIIІ – XX ст. На ній представлені іконостас, ікони, написані на полотні, шовку, дереві, а також книги, декоративна дерев’яна різьба та карбування. Деякі з цих предметів були у свій час настільки знищені, що  лише професіонал зміг  побачити  їхню мистецьку та історичну цінність.

У центрі виставкової експозиції – верхній ярус унікального іконостасу XVIIІ ст.  з церкви Св. Миколая с. Бодаки. Попередні візуальні дослідження пам’ятки показали наявність не дуже вдалих пізніших записів.   Реставраторам необхідно було не лише розчистити полотна від бруду, а й зняти декілька шарів фарби, щоб відкрити чудовий авторський почерк. Після відновлення іконостас захоплює високою майстерністю виконання в рисунку та кольорі, нестандартністю трактування традиційних біблійних сюжетів. Персонажі полотен чарують своєю одухотвореною красою та майстерним відбиттям у ликах святих, їхніх жестах і позах цілої гами почуттів та переживань.

Надзвичайно кропіткою була реставрація плащаниці початку ХІХ ст., написаної на шовковій тканині з використанням складної техніки розпису золотом, з церкви св. Степана с. Котюжини. Її результатом стало не лише фізичне збереження пам’ятки, а й  повернення їй естетичної активності.

Ціла низка ікон з церков у селах Лози, Решнівка, Бодаки, представлених в експозиції, з одного боку демонструють давні традиції української символічної іконографії, з іншого – отримали нове композиційне та образне втілення, оперте на зразки реалістичного західноєвропейського мистецтва. Образи святих напрочуд індивідуальні, їх форма змодельована пластично, з використанням гри світла та тіней. Колоритна гама яскрава, насичена, підкреслює високу духовність та урочистість.

Експозицію вдало доповнює колекція сакральної барокової дерев’яної скульптури XVIIІ ст. з фондів  Львівської Національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Невеличкі дерев’яні фігурки, часто фрагментарні, вражають пластикою, експресією та виразністю облич. Глибока майстерність виконання та емоційна сила образів є ще одним підтвердженням оригінальної самобутності цього  важливого напрямку мистецтва доби бароко в Україні.

Відомий львівський мистецтвознавець Роман Василик якось сказав, що «ікони пишуться для прийдешніх поколінь, адже призначення ікони – жити вічно». У кожній пам’ятці, представленій на виставці,  закарбована наша пам’ять і пам’ять наших предків. Експозиція сакрального мистецтва  у стінах Вишнiвецького палацу доносить до нас цінності, які були та залишаються незмінними для українців і які сьогодні особливо затребувані – любов до Бога, людини, високодуховність та милосердя.

Запис На Тернопільщині у Вишнівецькому палаці відкрили виставку сакрального мистецтва спершу з'явиться на обласТь.

У черговому пості – історія про рідкісну біблійну квітку.

Ви, напевне, чули про ікону «Неопалима Купина», на якій зображення Богородиці з Сином на руках вписане у восьмикутну зірку. Складається вона з червоного і зеленого чотирикутників з гострими й увігнутими всередину сторонами. Зелений колір означає кущ купини, червоний — полум’я, яке охопило рослину. За народним повір’ям, ця ікона, виставлена у храмі чи в хаті, оберігає від пожежі та блискавки.

“А чи знаєте ви, що у нашому краї зростає квітка, яка має таку ж назву – неопалима купина. Вчені називають її ясенець білий (Dictamnus albus) — рідкісна багаторічна рослина родини Рутових. Це одна з гербарних родзинок нашого музею, зберігається у фондових колекціях відділу природи. Виготовлений зразок у 2000 році Козирою Л.Я. Зростає на схилах гори Гостра Вікнянського лісництва, – розповіла Оксана Кибалюк, старший науковий співробітник ТОКМ.

Біблійна квітка, релікт третинного періоду, який пережив динозаврів, зустрічається тепер у заповіднику «Медобори» в Гусятинському районі Тернопільщини. Ясенці — дуже гарні рослини. Мають привабливі білі або рожеві п’ятипелюсткові квіти, а її цупке темно-зелене листя, схоже формою на листочки ясена. Мабуть, тому і назвали її лагідним словом «ясенець».

“Про цю загадкову рослину чули майже всі, але не всі знають її «таємниці». Виявляється, що знати властивості ясенця просто необхідно, адже він становить собою небезпеку. Нюхати квітку і торкатися її в жодному разі не можна. Дотик до неї спричиняє опіки шкіри, які важко загоюються, а вдихання запаху сильно подразнює слизову оболонку носа.
Вчені вважають, що здатність неопалимої купини виділяти ефірні олії у великій кількості пов’язана з низкою неоднозначних функцій. Передусім — це попередження травоїдним: «Я отруйна!». По-друге, огортаючи рослину густою хмарою, ефірні олії не дають їй перегрітися і висушитися. По-третє, не зовсім приємний запах ясенця приваблює комах-запилювачів. Крім того, гарні й оригінальні квітки ясенця – це не лише окраса, а й виплекана в процесі еволюції необхідність. Нижній листок оцвітини завжди відігнутий донизу і виконує роль злітного та посадкового майданчика для комах. Колір квіток легко розрізняють комахи-запилювачі на далекій відстані, а темні лінії на пелюстках є дороговказом для них у самій квітці”, – йдеться у повідомленні на сторінці Тернопільський обласний краєзнавчий музей

Оксана Кибалюк зазначає: “Та найбільше відома купина незвичайною властивістю горіти і не згорати. На стеблах і листках рослини є дрібнесенькі пухирці, які виділяють ефір. Сонячного, безвітряного дня цього ефіру виділяється дуже багато, тож якщо запалити біля рослини вогонь, ефір спалахує. І здається, що кущ палає. Ефір швидко згорає, а рослина залишається неушкодженою. Вчені досі сперечаються, що саме ясенець білий міг бути тим палаючим кущем, який згадується у Святому Письмі. Йдеться про епізод, коли Мойсей підійшов до куща, щоб розгадати загадку дивної рослини, і сам Господь Бог заговорив до нього з охопленого полум’ям куща, закликаючи вивести народ Ізраїлю з Єгипту у Землю Обітовану”.

Для збереження виду ясенець білий занесений до Червоної книги України, де він має природоохоронний статус рідкісної рослини.

Фото з посту в соцмережі.

Запис Музейниця розповіла про рідкісну біблійну квітку, яка росте на Тернопільщині спершу з'явиться на обласТь.