Технології металу я не знаю. Знаю по-старому, по-простому, по-ковальськи. Я з дитинства виріс у кузні. Ну і так придивлявся, як тато робить, а тато мені підказував: так роби… Так і пішло, – розповів досвідчений коваль.

Андрій Наконечний зараз на пенсії. Раніше працював ковалем у будівельно-монтажному управлінні в Тернополі. На роботу взяли без диплома.

Я прийшов туди, сказав, що я хочу до кузні. «А що ти закінчував»? – питають. «Нічого не закінчував». Кажуть: «Дай трудову книжку»… «Я не маю». Аж тоді подивилися, що я вмію робити. І так я 10 років там пропрацював, – каже пан Андрій. 

А робити він справді вміє все. Добротно, якісно. Скажімо, виготовлення однієї підкови займає менше ніж годину.

Двома руками працюється, як коней підковують. Було таке, що ми з татом 16 коней підковували за день. 16 по 2 підкови — 32 підкови. Крім підков купа роботи було. Навіть така приказка побутувала, що без коваля ніхто ще не побудувався. Колись, як муляр обробляв камінь, то мусив йому коваль інструмент заправити, – ділиться професійними спогадами Андрій Наконечний. 

Зараз попит на ковані вироби менший. Переважно, аби щось підкувати, звертаються односельці. Кому передасть свою ковальську справу, поки не знає.

А кому передам? Хто хоче? Ковальська робота – то є тяжка робота. Не даремно ковалі йдуть на пенсію з 50 років. Ну, а я з дитинства полюбив це ремесло. Мені деколи навіть приємно не взяти грошей, а роботу зробити. І отримати щиру людську подяку, – зізнається досвідчений майстер. 

Запис 81-річний житель Тернопільщини ковалює вже пів століття спершу з'явиться на обласТь.