“Їхати було не страшно. Як тільки ми заїхали в Донецьку область, одразу почались обстріли. Мої рідні спочатку навіть не знали, де я. Тільки після двох тижнів мого перебування там, вони дізнались. Звісно, були здивовані. Зрештою, усі були дуже здивовані, навіть військові, з якими я їхав. Дивувались, бо я студент, який має відпочивати від навчання, а не їхати далеко від дому”, – каже хлопець.

В день привозили понад 30 бійців з пораненнями середньої важкості, 3 військових з важкими травмами. Якщо день був важким, то з поля бою могли привезти близько 100 військовослужбовців.

“Наше завдання полягало у тому, аби стабілізувати їх до евакуації. Тобто зупинити кровотечу, зняти або послабити джгут, робили все, щоб якнайшвидше евакуаційні бригади військових частин доправили людину в госпіталь, де їм надавали вже спеціалізовану допомогу”, – розповідає Віталій.

“Паніки ніколи не було, кожен лікар знав, що робити. Когось відправляли на операційний стіл, когось в протишокову, щоб швидко стабілізувати. А ще інших бійців відразу в коридорі приймали, щоб швидко зупинити кровотечу і зняти джгути. Чим швидше евакуюють бійця у госпіталь, тим вищий шанс у нього вижити чи зберегти кінцівки”, – додає хлопець.

Коли крові не вистачало, військові та медики здавали її для пацієнтів.

“На медичному пункті лікарі та військові здавали кров, і після обробки переливали її пораненим бійцям. Адже крові, яку нам доставляли на всіх не вистачало. Ми на місці ставали донорами для своїх побратимів”, – каже Віталій.

Працювати доводилось під постійними обстрілами, але вони боролись за життя кожного бійця. Навіть коли б, здавалося, немає надії. Хлопець розповів про один з важких випадків під час його роботи.

“Привезли нам бійця, а там множинні уламкові поранення двох нижніх кінцівок, двох верхніх кінцівок і проникаюча рана живота. Деякі кістки були повністю роздроблені. Людина стікала кров’ю. Ознак життя не було, але ми прийняли рішення реанімувати. Перелили 3 літри крові, 2 плазми і багато розчинів. Зупинили кровотечу. Робили серцево-легеневу реанімацію приблизно 40 хвилин. Тоді відчули пульс, відновився ритм серця, піднявся тиск. Військовий почав приходити у свідомість. Ми ввели йому наркоз, щоб запобігти повторної зупинки серця. Він успішно доїхав в Краматорський госпіталь і сподіваюсь, що зараз проходить лікування і готується до реабілітації. Ми зробили все, щоб зберегти йому життя, бо за кожного ми боремося до кінця”, – розповідає військовий медик.

Зараз Віталій Гакало повернувся додому і продовжує навчання у медичному університеті. Зізнається, що на літні канікули планує знову повернутись до роботи на фронті. Про війну каже так: “Якщо влітку закінчиться війна, тоді я поїду в Крим”.

«Медики під обстрілами рятують життя людей, роздають ліки, оглядають лежачих пацієнтів, евакуюють важкохворих та роздають гуманітарну допомогу. Допомога спеціалістів з інших регіонів – надзвичайно важлива. Адже росіяни хотіли знищити медичну галузь області. Вони й надалі продовжують це робити нещадно обстрілюючи лікарні Херсонщини. Але в них нічого не вийде, адже Херсонщині допомагає вся країна! Страшно навіть уявити, скільки б ще життів забрали росіяни, якби не героїзм наших медиків. Вони щодня, не шкодуючи себе, рятують наших людей. Ви – справжні Герої медичного фронту!», – Херсонська ОВА.