Про це повідомляє Міністерство оборони України.

«Упродовж серпня ворог намагався тиснути на українську оборону на різних напрямках фронту, жертвуючи великою кількістю своєї піхоти. Відтак, за 31 день серпня безповоротні та санітарні втрати особового складу росармії склали 28 790 осіб. Це умовно чисельність понад двох дивізій», – ідеться в повідомленні.

Окрім того, за інформацією Генерального штабу Збройних сил України, упродовж серпня українські захисники вели активну контрбатарейну боротьбу.

Так, Сили оборони уразили або знищили 1 304 артилерійських системи ворога. Умовно, це дорівнює чисельності майже 73 артдивізіонів.

Також у серпні Сили оборони активно виводили з ладу та знищували автотехніку армії РФ, зокрема втрати становлять 3 505 одиниць військової автомобільної техніки та автоцистерн.

«Попри тенденцію щодо зменшення використання ворогом важкої бронетехніки через її вразливість на полі бою, наші воїни упродовж серпня активно полювали й на ворожу «броню». За останній місяць літа росармія втратила 87 танків та 161 бойову броньовану машину», – підкреслили в оборонному відомстві.

Голова КНР нещодавно відвідав російську столицю, де поводився як господар та лідер великої країни, вже готової кинути виклик світовій першості Сполучених Штатів. Росії Пекін відвів роль подразника і траблмейкера для Вашингтона.

НЕФОРМАЛЬНИЙ ПРОТОКОЛ

За десятиліття перебування на чолі своїх країн між Сі Цзіньпіном і Володимиром Путіним склалась особлива «хімія» і з’явилися кілька неформальних протокольних правил, як-от після трьох раундів офіційних переговорів у складі делегацій, у вузькому колі та тет-а-тет зібратися ще раз «без краваток» на чаювання і поговорити про найважливіше. Одним із таких правил є і поїздки раз на два роки один до одного з державними візитами, найвищими за статусом та пишністю церемоніалу. Лідер Китаю відвідує Москву в непарні роки, а правитель Росії заїжджає до Пекіна в парні.

Так було у 2022-му, коли Путін приїхав у Пекін на відкриття Зимової олімпіади 4 лютого, за менш ніж три тижні до початку повномасштабного вторгнення його армії в Україну. Той візит був важливим, бо Пекін і Москва підписали договір про стратегічне партнерство «без обмежень», фактично створивши союз двох країн, об’єднаних спільним прагненням зруйнувати лідерство Заходу і створити нові правила міжнародного співіснування.

Якими ці правила бачать у Кремлі Україна і світ, дізнались уже невдовзі, раннім ранком 24 лютого, коли довжелезні військові колони найбільшої за розмірами території країни світу вдерлись у майже в 30 разів меншу сусідню державу. Світ зіткнувся з брутальною спробою повернення до імперського минулого, коли великі країни підкорювали менших сусідів і диктували їм свої правила життя.

Наступний візит Сі до Росії у березні 2023 року мав виняткову важливість для обох країн, але передусім для Росії. Тоді ситуація для господаря Кремля складалася невдало – українці провели ряд успішних контратак і повернули контроль над Херсоном та більшою частиною Харківської області та готувались до нового контрнаступу, конгрес США голосував за пакети допомоги Україні. Тоді ще не було заколоту ватажка «вагнерівців» Євгена Пригожина, і хоча Кремль збільшував військові витрати,  так звана спецоперація явно йшла не за планом.

Під час тієї поїздки китайського лідера до Москви формально підписали мало документів, проте ключові домовленості були укладені за зачиненими дверима і стали рятувальним кругом для режиму Путіна й допомогли йому утриматись на плаву. Тоді Пекін фактично відкрив кран допомоги російському ВПК, із Китаю до Росії почали масово поставляти промислові станки, придатні для виробництва зброї, хімічну та іншу продукцію подвійного призначення. Із цими поставками Москві вдалося стабілізувати виробництво озброєння та боєприпасів і з новою силою продовжувати війну.

Китайська влада також дозволила Росії використовувати в розрахунках у зовнішній торгівлі юань та істотно збільшити поставки нафти, газу й інших ресурсів і російської продукції до Китаю. Так підсанкційна Росія суттєво нівелювала вплив західних обмежень і зберегла надходження до бюджету на рівні, що давав змогу продовжувати агресію проти України і зберігати стабільність усередині країни.

Нещодавній, 11-й від вступу на посаду голови КНР у 2013 році, візит Сі до Москви, як і попередній приїзд Путіна до Пекіна в травні минулого року, значно менш важливий. Він став підтвердженням «залізної дружби» між очільниками двох країн і може вважатися даниною неформальному протоколу та інвестицією в майбутню поїздку Путіна до Китаю у вересні, коли китайці відзначатимуть 80-ту річницю Перемоги у народній війні опору японській окупації. Господар Кремля, схоже, буде єдиним очільником великої країни з кріслом постійного члена Ради безпеки ООН на майбутньому святі й так само далі умовлятиме китайських партнерів плюнути на санкції та торгувати з його Росією.

 

ФОТОСЕСІЇ ВЗАМІН КИТАЙСЬКИХ ГРОШЕЙ

 

У Москві голова КНР отримав найвищі почесті – почесна варта, салют, оркестр, червона доріжка в сяючому позолотою кремлівському залі для державних прийомів, десятки фотокамер та головне місце на трибуні мавзолею під час параду Перемоги. Така пишність обстановки і запопадлива привітність господаря Кремля у спілкуванні з Сі уже стали нормою і не дивують.

Скромними були й офіційні результати перемовин: дві великі країни і «безмежні» стратегічні партнери до зустрічі своїх лідерів підготували 28 другорядних документів, які урочисто й підписали в їх присутності. Серед них три політичні заяви, кілька протоколів про фітосанітарний контроль російських продуктів та чотирнадцять меморандумів про співпрацю між вишами і ЗМІ двох країн, однак жодної економічної чи інвестиційної угоди.

У Москві не приховують бажання бачити китайських інвесторів, бо двостороння торгівля, яка б’є рекорди від початку війни, дає змогу закрити лише поточні проблеми російської економіки, а інвестиції сприятимуть її стабільності в майбутньому. Проте китайці торгують, а вкладатися в Росію не бажають, і це турбує Кремль.

Тому серед підписаних документів з’явилась міжурядова угода про заохочення та взаємний захист інвестицій, що доволі дивно, бо виникає питання, чому її не уклали раніше. Чи до 2025 року Китай і Росія не думали про інвестування в проєкти одне одного? Але підписали, то й підписали, це ж не означає, що вже завтра потік китайського капіталу рине в Росію.

Мабуть, усе залишиться так, як є, або ж ні, без змін «нуль» інвестицій, а товарообіг, який минулого року досяг рекордних майже 245 млрд дол. США, може піти на спад. За результатами першого кварталу торівля між двома країнами знизилась на приблизно 7%, що може бути сезонним коливанням, а може й початком спадального тренду.

Західні економічні аналітики вже зазначали, що торгівля між Китаєм і Росією досягла плато й надалі може зростати незначно або ж, високоймовірно, почне скорочуватись. Тому завданням керівництва двох країн є стабілізувати і зберегти наявний обсяг товарообігу та вирішити поточні проблемні питання з доналаштування сформованого за період війни і дії антиросійських санкцій торгово-інвестиційного механізму.

Однією з ключових проблем у торгівлі залишається проведення платежів між КНР та підсанкційними російськими фінустановами й компаніями. Посприяти з обходом обмежень росіяни просять китайців на кожній зустрічі лідерів країн, глав урядів та профільних міністрів, проте рішення немає через небажання китайців потрапити під вторинні санкції. У цьому питанні в Піднебесній дотримуються традиційного підходу: вам (росіянам) треба, то ви й придумуйте безпечні для нас схеми і будемо вести бізнес.

У провінціях Китаю, звичайно, є невеликі регіональні фінустанови, які не працюють із доларами США і не бояться санкцій. Тому якась частка платежів у торгівлі з Росією іде через них, однак це не є розв’язком набагато більшої проблеми.

 

ЕНЕРГЕТИКА І ВТС

 

Ще одним важливим для РФ завданням є збільшення поставок російських нафти й газу до КНР. Обсяги нафти збільшити можна, додавши танкерів для її транспортування до китайських портів, однак на заваді можуть стати нові санкції проти тіньового флоту РФ.

Коли адміністрація президента США Джо Байдена під завершення своєї каденції ввела масштабні санкції проти російської нафти, до чорного списку потрапили 180 танкерів тіньового флоту РФ, через що близько 60% із них (94 зі 154) припинили поставки російської нафти. Тоді істотно зменшились надходження і до Китаю, проте із часом росіяни створили нові схеми й нафта з Росії знову почала текти в китайські порти.

У боротьбі з тіньовим флотом ключовим є політична воля Сполучених Штатів посилювати тиск на Росію. Та нинішня адміністрація з розширенням антиросійських санкцій зволікає, і доки це триває, танкери з російською нафтою спокійно курсують між нафтовими терміналами портів Китаю і РФ.

Зі збільшенням обсягів постачання російського газу до Китаю ситуація складніша, потрібно будувати нові газогони. Пропозиція у Москви є: «Сила Сибіру 2» з потужністю до 50 млн м³ газу на рік. Цей проєкт сторони почали обговорювати в 2014 році, проте його параметри досі залишаються неузгодженими через висунуті Китаєм кабальні умови, на які Росія не може пристати.

Зокрема, у Пекіні вимагають, щоб росіяни прокладали трубу до кордону з Китаєм за власні кошти (а це більше ніж $13,5 мільярдів), щоб маршрут не проходив територією Монголії, хоча це істотно коротший шлях, ну й вишенька на торті – вартість кубометра газу має бути на рівні цін для російських споживачів. Окупність же газогону китайців не хвилює, це проблеми росіян.

Подібні нереальні вимоги Пекіна до «Сили Сибіру 2» продиктовані, вочевидь, повною відсутністю інтересу до цього газогону. Великою мірою він Китаю не потрібен, бо доставлятиме газ до депресивних північних регіонів КНР, куди також виходять нитки газопроводів із Центральної Азії, першедусім Туркменістану і Казахстану, із більш передбачуваними й комфортнішими для Пекіна правлячими режимами, ніж Москва. На півночі Китаю гострої потреби в додаткових обсягах газу нема, а постійна потреба в цьому ресурсі є на індустріально розвиненому Півдні КНР, куди прокладати через усю країну нові трубопроводи для перекачування додаткових обсягів російського газу економічно не вигідно.

Крім того, китайський уряд реалізовує програму зеленого переходу – відмови від викопного палива і створення потужностей енергогенерації з відновлювальних джерел. Згідно з цією програмою до 2030 року споживання природного газу в країні справді має зростати, бо ним замінюють на ТЕС вугілля. А от після цього рубежа й наступні 20 років потреба в газі буде швидко зменшуватись, і до 2050-го Китай має повністю перейти на відновлювальні джерела енергії та пересадити жителів на електрокари.

Проте говорити про «Силу Сибіру 2» ніхто не забороняє, та й цифри там вражають уяву, тому й говорять, переважно росіяни, не китайці; лідери на телекамери дають доручення прискорити опрацювання проєкту, але… Проговорили більш ніж 10 років і можна ще десятиліття балакати, а там уже й у Москві побачать безглуздість своєї пропозиції і потихеньку забудуть про неї.

Та для українців найбільшу загрозу становить військове та військово-технічне співробітництво (ВТС) між Пекіном і Москвою, а саме чи не збирається Китай передавати Росії зброю і ракети для «СВО». Нема сумніву, що військовій сфері на перемовинах у Москві приділили особливу увагу, але розмову вели за зачиненими дверима. Недарма ж у складі делегації РФ на переговорах у вузькому колі були міністр оборони Андрій Бєлоусов, голова федеральної служби з ВТС Дмитро Шугаєв та відповідальний за російський ВПК віцепрем’єр-міністр Денис Мантуров, яких, певно, пропагандисти навмисно показали на фото та відео.

Про що могли говорити ці люди зі своїми візаві з Китаю в присутності Сі та Путіна, враховуючи вже максимальні масштаби фактичного ВТС між двома країнами з приводу  забезпечення китайськими складниками виробників російської зброї? Деякі західні аналітики припускають, що в присутності очільників країн домовлялись про збільшення імпорту з КНР станків та компонентів для заміни застарілого обладнання, а також на новостворені підприємства ВПК РФ.

Ішлося, певно, і про зворотний експорт до Китаю російської зброї і технічної документації на неї, причому як тієї, що вже давно перебуває на озброєнні ЗС РФ, так і нових видів, що з’явилися під час війни, зокрема різного роду дронів і БПЛА на оптоволокні та систем протидії їм. Ці питання пріоритетні й для воюючої з Україною Росії, і для Китаю, який тепер інтенсивно нарощує військові м’язи, щоб вийти на паритет із армією США.

 

СИГНАЛИ ДЛЯ ТРАМПА

 

Підходимо до найважливішої частини діяльності китайської влади на чолі із Сі Цзіньпіном, останнім часом пов’язаної, як і багато інших сюжетів у сучасному світі, з особою президента США Дональда Трампа, який із перших днів у Білому домі інтенсивно намагається здружитися з російським правителем. Це не дуже нервує китайських товаришів, що добре знають про складну ситуацію в Росії, може, навіть краще за Путіна, але спроби з-за океану треба було присікти і разом із господарем Кремля чітко пояснити, що Росія Путіна невідривно прив’язана до Китаю Сі Цзіньпіна.

Такий сигнал був успішно надісланий у різних формах як спільною заявою лідерів Китаю і Росії із засудженням спроб «деяких країн» підірвати теперішній багатосторонній міжнародний порядок, так і надмірною запопадливістю Путіна перед Сі та повсюдним шануванням лідера Китаю як найповажнішої персони. З’являлося враження, що під час останнього візиту до Москви всі дійства у столиці РФ, також парад Перемоги, зрежисовані спеціально для китайського гостя. Навіть запустили синхронний переклад трансляції параду і виступу Путіна китайською мовою, яка частково глушила російські слова. Хоча в самому Китаї державне телебачення показало лише короткі фрагменти параду із Сі на трибуні та почесною вартою армії КНР на Красній площі й, звісно ж, із власним перекладом.

Щоб у решти майже 30-ти лідерів країн, які приїхали на святкування Путіна не виникло сумнівів, для кого це все, російський правитель кілька разів повторив, що його головним гостем на Дні перемоги є Сі Цзіньпін. Така демонстрація «залізної» дружби очільників Китаю і Росії призначалась для одного глядача – Трампа. Президенту США недвозначно заявили про непорушність стратегічного партнерства Пекіна і Москви та марність спроб Вашингтона віддалити їх одне від одного.

Китай і Росія також передали меседж, що за жодних обставин не піддаватимуться тиску західних країн. На це красномовно вказували колони російських військ, що марширували Красною площею, та всіляке дороговартісне вбивче залізяччя від танків до міжконтинентальних ракет, предмет особливої гордості всіх росіян.

Тож причиною присутності Сі разом із Путіним на трибуні мавзолею під час останнього параду Перемоги було зовсім не відзначення 80 річниці здолання нацистської Німеччини (у китайців свій міф про Перемогу), а сигнал Трампу про готовність Китаю відповідати на будь-які спроби тиску: чи економічного / тарифного, чи військового. Та що Москва не вагаючись підтримає Пекін. Такий неоформлений документально союз двох країн проти однієї –  Сполучених Штатів.

Цікаво, чи після такого відвертого прояву зневаги президент США далі казатиме про хороші відносини з китайським і російським колегами, чи нарешті збагне люту антиамериканську природу їх дружби й почне діяти жорстко і твердо, як і має чинити американський лідер.

 

УКРАЇНСЬКИЙ ТРЕК

 

Варто зауважити, що заяви під час останнього візиту Сі до Москви та укладені домовленості, принаймні про які сторони повідомили публічно, не матимуть прямого впливу на війну. Майже все, що Китай у рамках свого «нейтралітету» міг зробити, щоб уберегти Путіна від поразки і залишити його режим при владі, уже зроблено.

Деякі ЗМІ побачили сенсацію у спільній заяві лідерів Китаю і Росії про «усунення першопричин війни» як умови Москви для встановлення миру, написавши про підтримку Сі надуманого наративу Путіна. Насправді в такій фразі нема нічого незвичайного чи нового. Міністр закордонних справ Китаю Ван Ї, китайські офіційні особи та окремі експерти раніше вже казали про «усунення першопричин».

Справа у відмінностях сенсу, який вкладають у ці слова росіяни і китайці. Для перших це один із фейкових наративів для маскування дикого імперського прагнення загарбати Україну, а другі мають на увазі несприйняття «гегемонії» і спроб втручання Заходу у внутрішні справи інших країн, зосібна й КНР, чому потрібно чинити спротив.

Для українців у всій цій історії важливо, що робитиме далі президент Трамп, як він реагуватиме на антиамериканський союз Пекіна і Москви після їх відвертого виклику Штатам. Із Китаєм, як ми вже знаємо, домовленість про відтермінування високих імпортних мит є, прогресу в ключовому проблемному питанні досягнуто, і є очікування подальшої плідної роботи над великою двосторонньою торговою угодою.

З Росією реального прогресу нема. Путін запропонував переговори без попередніх умов, але послав на них якихось людей, чиїм завданням є точно не пошук компромісу й рішення, а забалакування українців і якомога довше затягування часу, доки на фронті російські війська вигризатимуть шматки української землі. У Вашингтоні мають розгледіти цей нехитрий і раз по раз повторюваний трюк Кремля та реагувати продовженням і збільшенням військової й іншої допомоги Україні.

Якщо ж з-за океану буде погано видно, то вже є перевірений спосіб допомогти розгледіти путінське шахрайство: знову запросити до Києва президента Франції, канцлера Німеччини, прем’єрів Польщі й Великої Британії та разом із Володимиром Зеленським зателефонувати Дональдові Трампу.

Про це повідомляє Politico.

Після того, як Володимир Путін не з’явився на мирні переговори в Туреччині, які він сам запропонував, Ватикан назвав результат «трагічним» і заявив, що Папа Лев XIV запропонував Ватикан для проведення переговорів між двома сторонами.

«Це все трагічно, тому що ми сподівалися, що це буде, можливо, повільний процес, але з мирним вирішенням конфлікту, а замість цього ми повернулися на початок», – сказав кардинал П’єтро Паролін, головний дипломат Святого Престолу, журналістам в кулуарах ватиканського заходу в Римі в п’ятницю.

За його словами, «тепер ми побачимо, що робити, але ситуація складна».

«Папа планує надати Ватикан, Святий Престол, для прямої зустрічі між двома сторонами», – сказав Паролін.

Як нагадує медіаресурс, Папа Лев XIV, який був обраний минулого тижня, дав зрозуміти, що робота заради миру в Україні буде головним пріоритетом його понтифікату. У неділю він розмовляв по телефону з Президентом Володимиром Зеленським і згадав про «страждання улюбленого українського народу» у своєму першому недільному благословенні на площі Святого Петра.

На аудієнції з представниками Східних Церков у середу Папа «від щирого серця» закликав двох лідерів до переговорів. «Святий Престол завжди готовий допомогти звести ворогів віч-на-віч… Давайте зустрінемося, давайте поговоримо, давайте домовимося», – додав він.

Його попередник Папа Франциск відправляв посланця в Україну і Росію, а також працював над тим, щоб сприяти возз’єднанню українських дітей з їхніми сім’ями та обміну військовополоненими. Франциск став на захист України, хоча раніше він покладав провину за війну на розширення НАТО.

Презентація пройшла за участю очільника ГУР Кирила Буданова, командира спецпідрозділу воєнної розвідки Group 13 із позивним «Тринадцятий» та інших бійців ГУР.

«Ми презентуємо дрони «Магура». Ми покажемо цю розробку, якою ГУР… за наказом генерала Буданова нищив Чорноморський флот і не тільки. Станом на зараз (цими дронами – ред.) знищено 21 ворожу ціль. І це – світовий рекорд, це вперше. Йдеться про 16 кораблів, які показують спроможність країни-агресорки, щоправда, вже з дна Чорного моря, про три гелікоптери, а також про два ворожих винищувачі. Лише вартість двох винищувачів – це понад 100 мільйонів доларів», – сказав представник ГУР Андрій Юсов.

ГУР презентувало у Києві морський дрон Magura V7 / Фото: Данило Антонюк, Укрінформ

За інформацією воєнної розвідки, максимальний радіус дії цього дрона – до 800 морських миль. Довжина Magura V7 становить 7,2 метра, ширина – 2,1 метра, висота – 1,5 метра. Матеріал корпусу – поліетилен\склопластик.

Автономність цього дрона становить мінімум 48 годин (до 7 діб із генератором). Вага порожнього Magura V7 становить 1300 кілограмів, повного – 3400 кілограмів. Його паливний бак має ємність 1200 літрів. Крейсерська швидкість цього дрона становить 23 вузли, максимальна швидкість при повному навантаженні – не менше 39 вузлів.

Magura V7 завдяки високій вантажопідйомності може одночасно застосовуватися як камікадзе і бути оснащеним ракетами. Він є всепогодним, має багатоканальний супутниковий зв’язок, систему моніторингу акустичного середовища і є стійким до РЕБ.

Керування цим дроном здійснюється через пульт дистанційного керування із зашифрованим каналом зв’язку, через супутниковий зв’язок. До додаткового озброєння для Magura V7 належать бойовий модуль із кулеметом і зенітні ракети. Серед його зовнішніх датчиків – відеопідсистема із денним\нічним гіростабілізованим режимом, дві резервні відеопідсистеми тощо.

Цей дрон може виконувати низку операцій, серед яких – розвідка, знищення кораблів, захист суден, рятувальні операції, протипожежні заходи, спостереження, патрулювання, знищення повітряних цілей, протимінні заходи, доставка вантажів.

Окрім цього дрона, присутнім показали й дві інші модифікації дронів Magura – Magura V5 і Magura W6P.

Юсов запевнив, що фахівці ГУР повсякчас працюють над удосконаленням дронів.

«Слово Magura має кілька значень – це висока гора, це богиня, а тепер ним можна назвати і страх російських окупантів з’являтися у Чорному морі і над ним. І це – лише початок. Це – українська інновація, що вже змінила і ще обов’язково змінить хід цієї війни», – вважає представник воєнної розвідки.

15 травня у Стамбулі може відбутися зустріч Президента України Володимира Зеленського з очільником Кремля Путіним за посередництва президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана. І навіть є ймовірність, що президент США Дональд Трамп, який 11-14 травня перебуватиме з візитами у Саудівській Аравії та Катарі,  може «залетіти» на вогник, хоча наразі про такі плани офіційно не оголошували.

Путін, затиснутий у лещатах між припиненням вогню та санкціями, вчора запропонував зустрітися у Стамбулі та продовжити переговори з того місця, де вони почалися й зупинились більше трьох років тому. З березня 2022 року багато що змінилося, і повернення у той період виглядає досить нелогічним, особливо з огляду на тодішні вимоги Росії (відмова від НАТО, скорочення армії, заборона на розміщення іноземних військових). Тим більше, вчора Путін жодним словом не обмовився про 30-денне припинення вогню, на якому наполягала Коаліція охочих у суботу в Києві. Президент Трамп спочатку теж заявляв про припинення вогню, але вчора вже наполягав, аби Україна погодилася на переговори без виконання цієї умови. Відповідь Києва не забарилася. Президент Зеленський пообіцяв чекати на зустріч із Путіним 15 травня в Стамбулі. Яка на це відповідь із Кремля, наразі невідомо.

Тему припинення війни будуть піднімати і 14-15 травня у турецькій Анталії, де відбудеться неформальна зустріч міністрів закордонних справ країн НАТО. Ця зустріч – «звірка годинників» перед самітом глав держав та урядів Альянсу, який пройде в Гаазі 24-25 червня 2025 року. Очільники дипломатичних відомств 32 країн на чолі з генсеком НАТО говоритимуть про пріоритети безпеки Альянсу, включаючи збільшення інвестицій союзників в оборону та припинення російсько-української війни. Вже відомо про участь у саміті очільника американського Держдепу Марко Рубіо.

 

ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ВЕДЕННЯ МИРНИХ ПЕРЕГОВОРІВ

 

Повне і безумовне припинення вогню має стати першим етапом і передумовою для проведення переговорів про досягнення справедливого та стійкого миру. На такій позиції наполягають Україна і союзники. “Коаліція охочих” підтримала безумовне й повне припинення вогню в Україні на 30 днів, що має розпочатися сьогодні, 12 травня. У разі відмови від такого плану Москва отримає новий посилений пакет санкцій ЄС, скоординований із санкціями Великої Британії, Норвегії, США. Позиція України та європейських партнерів у цьому єдина.

Президент Зеленський раніше наголошував на тому, що готовність сісти за стіл переговорів з країною-терористом, яка вбила десятки тисяч українців, – це великий компроміс з боку України. І для української сторони сигналом про початок таких переговорів буде припинення вогню. Але не все так просто на практиці, як у теорії. Спочатку про неї.

Теорія та світова практика ведення перемовин показує, що припинення вогню є першим бажаним кроком або передумовою до переговорів, але не є обов’язковою умовою. Історія пам’ятає конфлікти, мирні перемовини по яких починалися без офіційно оголошеної згоди на припинення вогню. Здебільшого це були або внутрішні конфлікти, або коли бойові дії вже зійшли нанівець. В якості прикладів історики називають В’єтнамську війну, конфлікт у Колумбії, Боснії та Герцеговині (остання є прикладом часткового припинення вогню). Але проводити історичну паралель між цими конфліктами та російсько-українською війною є не зовсім доречним. Загалом же у більшості випадків мирним переговорам передувало припинення вогню. Що, зокрема, було вимогою, зафіксованою в резолюціях ООН, наприклад, щодо конфліктів у Сирії та Лівії.

Відповідно до Статуту ООН, для мирного вирішення міжнародних спорів є наступні способи або процедури: проведення переговорів, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів, а також будь-які інші мирні засоби на вибір сторін. Гаазькі конвенції про мирне вирішення міжнародних спорів 1899 і 1907 років серед мирних засобів вирішення спорів передбачають добрі послуги і посередництво, які теж не є обов’язковими. У чому різниця між ними? Добрі послуги – це налагодження контактів між сторонами конфлікту, аби підштовхнути їх до початку переговорів. Посередництво – це більш активна участь, воно не лише про налагодження контактів, а й про досягнення між сторонами спору примирення. Посередник бере участь перемовинах, активно впливає на їх хід. Відповідно до теорії, він може вносити пропозиції по суті спору, але утримуватися від надання допомоги одній стороні, має поважати суверенні права, честь та гідність держав, що перебувають у спорі. Тому для здійснення посередництва необхідна згода обох сторін конфлікту.

Нагадаємо, що у березні 2022 року Туреччина заявляла про себе як сторону, що надає добрі послуги, нині ж мова йде про повноцінне посередництво у переговорах.

 

ТУРЕЧЧИНА: ДОСВІД ТА РЕЗУЛЬТАТИ ПОСЕРЕДНИЦТВА

 

У війні Росії проти України Туреччина зайняла активну позицію щодо примирення від самого початку конфлікту. Переговори в Анталії між міністрами закордонних справ України та РФ Дмитром Кулебою та Сергієм Лавровим 10 березня 2022 року не мали результату. Як пояснив тоді міністр закордонних справ України, Лавров не був уповноважений Путіним ухвалювати жодних рішень, приїхав у Туреччину послухати та ще раз видати на загал наративи російської пропаганди, переконуючи, що Україна спровокувала напад Росії.

Попри відсутність результату під час анталійської зустрічі міністрів, Туреччині вдалося наприкінці березня 2022 року організувати перемовини у Стамбулі. Зустріч переговорних груп, яка згодом стала предметом спекуляцій з боку Москви, показала, що сторони можуть говорити і про щось домовлятися… Але так було до певного часу. Коли розкрилися криваві злочини російських загарбників на Київщині, консультації, які проводилися після зустрічі в Стамбулі, і які давали надію на швидке завершення війни, були припинені.

Посередницькі ініціативи, які далі реалізовувала Анкара, були більш успішними. Спільно з ООН 22 липня 2022 року було домовлено про безпечне транспортування зерна та харчових продуктів з українських портів. За цей час вдалося вивезти з України, у тому числі у найбільш нужденні країни Африки та Азії, 33 млн тонн збіжжя. Наголошуючи на успіху такого формату співпраці (підписання договорів не напряму, а із посередниками, за участі Туреччини у процесі реалізації ініціативи на рівні з представниками України, Росії та ООН), президент Ердоган неодноразово пропонував взяти цей приклад за основу для мирних домовленостей. Але і для цього передумовою мало б стати припинення вогню. Чорноморська зернова ініціатива діяла майже рік та завершилася через односторонній вихід з неї Росії у липні 2023. Розірвання угоди РФ супроводила ракетними атаками по Одесі та  Миколаєву, завдавши за даними Міністерства інфраструктури України за менш ніж два місяці 118 ударів по українських портах та знищивши понад 280 тисяч тонн зерна, що зберігалось в Україні. Наразі Україна зберігає потенціал для контролю над Чорним морем, у тому числі, завдяки багатофункціональним морським дронам.

Іншим позитивним кейсом домовленостей за участю Туреччини стало звільнення командирів «Азову» з полону у вересні 2022 року та повернення їх додому в липні 2023-го. Окрім цих результативних прикладів, Туреччина не припиняла свої зусилля як для припинення вогню, досягнення миру (саме таку послідовність в Анкарі бачить правильною), повернення полонених, викрадених Росією українських дітей, вирішення гуманітарних питань. При кожній слушній нагоді президент Ердоган заявляє про підтримку суверенітету, територіальної цілісності України та готовність надати майданчик, вжити будь-яких зусиль зі свого боку для встановлення стійкого та довготривалого миру. Видається, що цей зірковий час для виконання обіцянки може настати найближчим часом.

 

ЕКОНОМІЧНІ ТА ПОЛІТИЧНІ ЗИСКИ ТУРЕЧЧИНИ У РОЛІ МИРОТВОРЦЯ

 

Без перебільшення, місце, де може бути підписана мирна угода між Україною та Росією, стане історичним. Про це місце, сам процес, а також про лідера держави, де це станеться, напишуть у підручниках історії. Президент Ердоган до такої історичної ролі готовий. «Ми не проґавимо цей історичний момент», – сказав він учора у розмові з французьким лідером Еммануелем Макроном.

У 2022 році у турецькому парламенті ініціювали подання кандидатури президента Ердогана на Нобелівську премію миру “за зусилля щодо встановлення миру між Росією та Україною”. Конфлікт продовжився, нагорода знайшла інших лауреатів. Тоді премію здобули український Центр громадянських свобод, який став першим в історії незалежної України, хто отримав таку нагороду, а також російська організація “Меморіал” та білоруський правозахисник Алесь Біляцький. Нині ж перед президентом Ердоганом відкривається нове вікно можливостей «з видом» на будівлю Нобелівського комітету в Стокгольмі.

Але не іміджем єдиним керується турецький істеблішмент, адже Туреччина має вагомі економічні зиски, займаючи позицію миротворця. До слова, в Стамбулі не підтримали санкції проти Росії та продовжили з нею торговельно-економічні відносини. На фоні виходу з Росії великих іноземних компаній, їхнє місце зайняв активний турецький бізнес. Туреччина пообіцяла приєднатися до санкцій, коли вони будуть запроваджені на рівні ООН. А поки може дозволити собі активну торгівлю з РФ, придбання російського газу за вигідними цінами та у великих об’ємах, угоди з країнами Європи про постачання газу, оплату за газ в обхід санкцій іноземних банків (що погоджено зі США) та інші зиски. Як неодноразово заявляли в Анкарі, саме ця нейтральна, у т.ч. позасанкційна позиція, діалог із Києвом та Москвою дозволяють дотримуватися збалансованого підходу по відношенню до обох сторін конфлікту і стати посередником.

Інша вигоду – геополітичну, Туреччина отримала не без допомоги Сил оборони України. Якщо до російсько-української війни лідерство в Чорноморському регіоні доводилося ділити з Росією, то зараз турецький флот – найбільша та найпотужніша сила Чорноморського регіону. Застосувавши положення Конвенції Монтрьо та закривши протоки для проходу військових кораблів на початку війни, Туреччина продемонструвала своє лідерство і відданість принципам міжнародного права, а також забезпечила собі найбільшу військову присутність у Чорному морі.

Зі зміною адміністрації США можлива посередницька роль Туреччини втратила свою вагу. Ініціативу, зокрема, перехопив Ер-Ріяд. На початку президентства Дональд Трамп ніби обходив Туреччину. Контакти за лаштунками відбувалися, але домовитися про телефонну розмову чи візит не вдавалося кілька місяців. Телефонна розмова, яка відбулася 5 травня, стала політичним «джекпотом» для турецького лідера: Трамп запросив його співпрацювати заради припинення війни, пообіцяв співпрацю в оборонній сфері (постачання F-35 залишається вельми актуальним для Туреччини) та запросив відвідати Вашингтон. Візит готують на червень, і зараз у президента Ердогана випала нагода поїхати в гості «не з пустими руками», а з першими результатами переговорів між Україною та Росією або й навіть мирними домовленостями, які президент Трамп обіцяв досягти ще у перші дні свого президентства, але потім визнав, що завдання виявилося не настільки простим, як здавалося.

 

ДЕ МИ ЗАРАЗ І КУДИ РУХАЄМОСЯ

 

Станом на середину дня понеділка (час здачі цього тексту в редакцію) події щодо переговорів у Стамбулі розвивалися наступним чином. Маємо заяву від Путіна провести прямі переговори з Україною, «там, де вони були перервані» у 2022 році – у турецькому Стамбулі. При цьому – жодного слова про 30-денне припинення вогню, на якому наполягає «Коаліція охочих». Пропозиція Путіна знову вже вкотре мало схожа на серйозний намір досягнення миру, скоріше на спробу уникнути санкцій, якими погрожують союзники у разі відмови, затягування часу та чергову маніпуляцію Кремля.

Тут є важливим один нюанс: говорячи, що Туреччина готова прийняти у себе переговори, президент Ердоган вказав Путіну, що Анкара згодна на перемовини в Стамбулі, які «приведуть до постійного врегулювання». Тобто це застереження для Кремля, аби гостинність та дипломатичне сприяння не були використані в якихось схемах, направлених не на досягнення миру, а на затягування перемовин і продовження війни.

Також маємо реакцію з Європи та США. У коментарі Укрінформу ще до початку недільного дипломатичного «пінг-понгу» голова представництва Європейського Союзу в Туреччині Томас Ханс Оссовські сказав про позитивну оцінку в ЄС можливої посередницької ролі Туреччини. У Єлисейському палаці в неділю наполягли на необхідності припинення вогню, щоб російсько-українська зустріч на найвищому рівні відбулася цього четверга. Глава польського уряду Дональд Туск заявив про те, що світ чекає на одностайне рішення щодо негайного та безумовного припинення вогню.

Президент США натомість вважає, що шансом до деескалації слід скористатися без припинення вогню як попередньої умови для переговорів. «Президент Росії Путін не хоче угоди про припинення вогню з Україною, натомість пропонує зустрітися у четвер в Туреччині, аби домовитися про можливе припинення кровопролиття. Україна повинна погодитися негайно», – заявив він. На думку Трампа, таким чином Україна «бодай зможе зрозуміти, чи взагалі можлива така угода». Якщо ж ні, то США та Європа діятимуть відповідно до цього (санкціями у тому числі).

Увечері президент Зеленський заявив, що розраховує на припинення вогню Росією з понеділка і особисто чекатиме на лідера Кремля Владіміра Путіна в Туреччині 15 травня. На даний час м’яч на російському полі, і найближчими годинами стане зрозумілим, яким буде маневр Кремля.

 

НЕ МОЖНА ВИМАГАТИ КАПІТУЛЯЦІЇ ЖЕРТВИ ПЕРЕД АГРЕСОРОМ ЗАРАДИ СЛОВА «МИР»

 

Турецька преса сьогодні рясніє гучними заголовками про закінчення війни та Стамбул як центр світової миротворчості на перших шпальтах. Видання Türkiye переконане, що «У Стамбулі будується новий світ», і коли на Босфорі поставлять підписи про мир між Україною та Росією, світ стане набагато кращим. Видання Hürriyet називає Стамбул «запасним виходом» для завершення конфлікту, бо досягти цього не вдалося раніше за посередництва та сприяння інших країн. Тому на «диво» примирення весь світ чекатиме саме в Стамбулі. Видання Akşam опублікувало на першій сторінці світлину з місця російської атаки на пологовий будинок у Маріуполі 9 березня 2022 року, нагадуючи про десятки тисяч загиблих військових та цивільних українців, мільйони переміщених осіб та біженців, та шанс припинити кровопролиття вже найближчими днями. Видання Sabah називає Туреччину гарантом миру та єдиною силою в регіоні, здатною зупинити протистояння.

Можливі перемовини у Стамбулі 15 травня стали також топ-темою нічних політичних шоу на турецькому ТБ. Але експерти, на відміну від редакторів провідних видань, більш витримані та беземоційні у своїх оцінках ситуації. Вони бачать шлях до досягнення миру довшим, аніж одна (майже спонтанна) зустріч лідерів воюючих країн у Стамбулі. Час для досягнення перемир’я вважають доречним та вдалим для України, оскільки небажання США продовжувати підтримку, запевнення Європи у підтримці, але відсутність єдності щодо цього питання в межах ЄС, подальші жертви з боку цивільного населення та втрати на фронті роблять ситуацію ще більш складною, трагічною та майже безвихідною. При цьому наголошується, що самі умови миру не повинні виглядати так, ніби 40-мільйонна нація, яка потерпає від агресії, частина територій якої окупована, буде поставлена на коліна лише заради того, аби прозвучало слово «мир». Щодо санкцій проти Росії, в Туреччині ставлять під сумнів їхню ефективність, оскільки за чотири роки не вдалося зруйнувати російську економіку.

Загальне традиційне негативне ставлення турків до США звучить в оцінках окремих експертів. На їхню думку, США продовжують грати свою гру – виснажувати Росію за рахунок України, перетворивши її на поле бою з Москвою. Дехто з експертів наголошує на тому, що Вашингтон не є надійним союзником, і рано чи пізно військова допомога Україні припиниться.

Без довгострокових прогнозів, найбільш практичні з експертів вказують на те, що зустріч рівня президентів двох воюючих сторін вимагає ретельної підготовки – від погодженого з обома сторонами порядку денного, кола запрошених осіб, до плану розсадки делегацій та обіднього меню. Але й вони погоджуються із тим, що ці протокольні моменти можуть бути спрощені або погоджені вже у ході дуже швидкої підготовки, аби лише не втратити шанс розпочати мирні перемовини та отримати надію на врегулювання війни.

Про це він сказав у своєму першому інтерв’ю для ВВС після відходу з Білого дому.

За словами Байдена, російський диктатор Володимир Путін вважає Україну частиною Росії, і «будь-хто, хто думає, що він зупиниться», якщо якась територія буде віддана в рамках мирної угоди, «просто дурний».

«Послухайте, що Путін казав, коли вторгнуся в Україну… Він вважає, що Україна – це частина матінки-Росії. Він вважає, що у нього історичне право на Україну. Він не може прийняти той факт, що СРСР розпався, і будь-хто, хто думає, що він зупиниться – просто нерозумні», – каже Байден.

Експрезидент також відповів на сумніви про те, чи надав він достатню підтримку Києву, щоб забезпечити перемогу у війні, а не просто протистояти повномасштабному російському вторгненню. За три роки бойових дій його Білий дім змінив свою позицію щодо використання зброї, наданої США, і з часом зняв деякі обмеження.

«Ми дали їм (українцям – ред.) все необхідне, щоб забезпечити їхню незалежність, і ми були готові реагувати більш агресивно, якщо Путін знову зробить крок», – сказав він.

Байдена також запитали про коментарі адміністрації Трампа щодо того, що Київ має відмовитися від частини території, щоб забезпечити мирну угоду, яка б поклала край бойовим діям.

«Це сучасне умиротворення», – сказав Байден, маючи на увазі політику колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Невілла Чемберлена, який наприкінці 1930-х років намагався задовольнити вимоги Адольфа Гітлера в невдалій спробі уникнути катастрофічної війни в Європі.

«Я просто не розумію, як люди думають, що якщо ми дозволимо диктатору, головорізу, вирішити, що він захопить значну частину землі, яка йому не належить, то це його задовольнить. Я не зовсім розумію», – додав він.

Байден також сказав, що побоюється, що деякі країни НАТО, які межують з Росією, можуть «просто сказати, що ми повинні піти на поступки» Путіну, якщо Україна врешті-решт відмовиться від своїх територій.

Він також прокоментував конфлікт між Президентом України Володимиром Зеленським і Дональдом Трампом в Білому домі в лютому, сказавши: «Я вважаю, що те, як це відбулося, не гідно Америки.

Про це він сказав у інтерв’ю ABC News.

«Мені не сподобалося, коли я побачив, що Путін запускає ракети по українських містах. Це не те, що мені подобається бачити. Я вважаю, що це було недоречно. Але я вважаю, що вся ця війна є недоречною. Знову ж таки, ця війна ніколи не повинна була розпочатися», – заявив Трамп.

За його словами, Путін хотів би захопити всю Україну після того, як побачив ситуацію з виведенням військ США з Афганістану.

«Я вважаю, що Путін хотів отримати всю Україну, коли він розпочав (цю війну – ред.). І я вважаю, що частиною його рішення вторгнутися (в Україну – ред.) стало те, що він побачив в Афганістані. Те, наскільки некомпетентно Міллі (голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі – ред.) та інші впоралися з тією ситуацією. Це був сором нашого життя, і можливо навіть в історії нашої країни», – додав Трамп.

На запитання журналіста, чи вважає глава Білого додому, що Путін хоче миру, він відповів «так».

«Я вважаю, що «так». Його (Путіна – ред.) мрією було захоплення всієї країни. Але я вважаю, що через мене він цього не робитиме. Він мене поважає», – зазначив очільник США.

Трамп також не виключає, що Путін «трішки грає з ним».

Про це йдеться в спеціальній заяві керівного партійного органу з приводу оголошення РФ про «звільнення» Курської області, передає Укрінформ із посиланням на північнокорейське державне інформагентство KCNA.

«Підрозділи наших збройних сил, які брали участь в операції зі звільнення Курської області за наказом глави КНДР… зробили важливий внесок у звільнення території Російської Федерації від українських сил», – цитує KCNA текст заяви.

Зазначається, що північнокорейські військові були направлені на російсько-українську війну згідно з підписаним у червні минулого року договором про взаємну оборону між Пхеньяном і Москвою.

«На основі аналізу та оцінки всіх обставин було встановлено, що ситуація відповідає умовам для застосування статті 4 договору про всеосяжне стратегічне партнерство з Росією, тому товариш Кім Чен Ин ухвалив рішення про участь наших збройних сил у війні та повідомив про це російську сторону», – вказується в повідомленні.

У Пхеньяні стверджують, що військові КНДР брали участь у бойових діях лише в межах Росії, що «повністю відповідає положенням Статуту ООН та інших міжнародних договорів».

«За наказом глави держави підрозділи збройних сил КНДР вважали територію Росії, на якій діяли, своєю країною… Переможне завершення операції зі звільнення Курської області демонструє найвищий стратегічний рівень дружби між двома країнами – КНДР та Росією, і союзницькі відносини між народами двох країн», – ідеться в повідомленні.

Чисельність, склад та втрати військового контингенту КНДР не вказуються, однак наголошується, що незабаром у Пхеньяні буде встановлено пам’ятник «бойовим подвигам» північнокорейських солдатів на території Росії.

Журналістці Укрінформу вдалося відвідати місто, яке колись було великим промисловим центром, а тепер перетворилося на символ стійкості та болю.

«ЧУЄТЕ ДРОН – ОДРАЗУ ШУКАЄТЕ ДЕРЕВО»

Заїхати в Покровськ – надскладне завдання. Будь-яку автівку ворог атакує дронами на оптоволокні, проти яких безсилі засоби РЕБ, а також FPV-дронами. Ночуємо у передмісті й вирішуємо зранку йти пішки. Отримуємо від військових інструкції: «Чуєте дрон – одразу шукаєте дерево, щоб сховатися. Усі «пташки» в небі для вас потенційно небезпечні: поки ви будете думати, наша чи не наша, може статися трагедія”.

Йдемо одне за одним на відстані 10 метрів, нас супроводжує військовий. Перші метри лякають. Якоїсь миті здається, що треба повертати назад, але ось зустрічаємо двох жінок. Вони – біля маленького магазина, до слова, єдиного, який ми побачили тут відчиненим. Жінки не хочуть представлятися і спілкуватися під запис. Перекинувшись кількома словами, пригощають нас парним козячим молоком. Одна з них погоджується сфотографуватися. Тепло прощаємось, ідемо далі. Липкий страх уже відступив: тут є люди, тут їхнє життя.

ЖОДНОГО ВЦІЛІЛОГО БУДИНКУ

Здалеку бачимо багатоповерхівки Покровська. Зрозуміло, що вцілілих будівель немає. Проходимо приватний сектор, нарешті дістаємося міської забудови. Місто здається мертвим, але це – лише на перший погляд. Ось іде жіночка з пакетами, ось чоловік проїжджає на велосипеді, навіть юнак проноситься повз нас на мопеді. Автівок немає, до певного моменту панує тиша. І тут чуємо згори: “жжж”. “До дерев!”, – каже наш супроводжуючий безапеляційним тоном. Та ми й самі вже шукаємо вільне дерево – для кожного окреме.

За останніми даними Нацполіції, в Покровську залишаються понад дві тисячі людей. Спершу здається, що це – нереально. Та підходячи до центру міста, все частіше зустрічаємо місцевих. Ідуть до базару, що майже весь зруйнований. Проте тут можна поспілкуватися, випити кави, купити їжі, навіть одяг і зоотовари. Біля входу – кішка з кошенятами в коробці. Одразу йдемо до продавчині, яка торгує смаколиками для домашніх тваринок. Коли пів кіло сухого кошачого корму в нас у руках, жіночка каже: “Якщо це для наших базарних узяли, то не треба. Ми їх усіх дуже добре годуємо, краще роздайте вуличним по дворах”.

– Ви звідки? – питає нас сивий чоловік із кавою.

– Із Одеси, – відповідаємо.

Знайомимося, це – Віктор Миколайович. Радісно розповідає, що він – моряк, штурман, тож був і в Одесі, і багато де ще. Мав дві кругосвітні подорожі. Чоловік питає в нас, як можна позбутися грибка на ногах та вказує, що медичні заклади в Покровську не працюють. На прощання від усього серця наказує нам берегти себе.

СВІЖІ МОГИЛИ У ДВОРІ

Ідемо далі. Багато будинків не просто розтрощені, вони вигоріли.  Наш супроводжуючий каже, що це – тактика ворога: спалити місто.

Кожен, кого ми зустрічаємо, загартований болем, страхом, втратою. “Це моє місто, моя земля, мій дім, чому я повинна їхати? Вірю, що Покровськ залишиться українським, ми все відбудуємо”, – парирує нам жінка на вулиці на наші питання “чи страшно, чому не виїжджаєте?”. Здається, що волю містян ворогу не спалити.

В одному з дворів бачимо свіжі могили. Місцеві розповідають, що тут поховані чоловіки, які загинули в березні. Їх поховали сусіди.

Неподалік сушиться білизна на мотузці. Два дідуся сидять біля одного з під’їздів, у якому немає вікон. Крізь діри в стінах видно залишені речі: іграшки, памперси, телевізор.

“На жаль, є мародери,” – передбачає моє питання наш супутник.

Проходимо повз ще одну розбиту п’ятиповерхівку. Здається, вона «мертва». Але тут чуємо гавкіт: на балконі помічаємо песика і кота, біля під’їзду – мангал. Тут живуть люди.

Увечері інтенсивність обстрілів зростає. Нас попереджують про пуски КАБів, ховаємося у першому зустрічному підвалі. Відчуваємо, як здригається земля.

Покровськ сьогодні бореться за виживання. Незважаючи на постійні російські обстріли та руйнування, його мешканці демонструють неймовірну стійкість і бажання жити. Це місто, яке потребує нашої уваги, підтримки і допомоги.