Життя й волонтерська діяльність

Олена активно допомагала військовим вже багато років — з початку війни її внесок у волонтерську спільноту був значним.

Навіть після діагнозу важкої хвороби вона не припинила працювати: за словами друзів, до останнього подиху думала про захисників, не забувала про близьких і підтримку тих, хто потребує допомоги.

Слова скорботи

Близькі та друзі згадують Олену як світлу, щиру й безкорисливу людину, яка «горіла бажанням допомагати».

«Обливай світлом цей світ, де тебе вже не буде», — написала її подруга Лілія Кондрат у своїй публікації.

Пам’ять та спадок

Загибель Олени — велика втрата для волонтерської спільноти Тернопільщини. Її відданість справі, енергія та самовіддача залишаться в серцях сотень людей, яким вона допомогла.

Висновок

Закінчилась історія, але її спадок — це ті життя, які вона підтримувала. Олена Шевчук — приклад людини, для якої допомога іншим була сенсом життя. Вічна їй пам’ять.

Запис Назавжди 38: на Тернопільщині померла волонтерка Олена Шевчук спершу з'явиться на обласТь.

Голова Тернопільської обласної ради Богдан Бутковський призначив радницею Ольгу Коновал-Данченко – вдову Героя України Сергія Коновала, який віддав своє життя за незалежність України.

Про це Богдан Бутковський повідомив на своїй сторінці у Facebook. У своєму дописі він наголосив на повазі до Ольги Коновал-Данченко та її активній громадянській позиції, яка є прикладом мужності й відданості суспільним цінностям.

Призначення символізує визнання заслуг родин українських захисників та прагнення залучити до управління області тих, хто своєю діяльністю довів відданість Україні.

“Призначив волонтерку, керівницю «Дому Ветерана» Ольгу Коновал на посаду радниці голови обласної ради. Вважаю це стратегічно важливим кроком, що базується на кількох ключових аспектах. Ольга Коновал має значний досвід у волонтерській діяльності, особливо в підтримці військових та їхніх родин. Очолює Дім Ветерана. Її практичні знання та розуміння потреб військовослужбовців є цінними для розробки та впровадження ефективних соціальних програм на обласному рівні. Дружина Героя України, Сергія Коновала, яка продовжує та розвиває багато починань та проєктів свого чоловіка та мого побратима”, –наголосив Богдан Бутковський. 

Призначення Ольги Коновал-Данченко радницею голови Тернопільської обласної ради має важливе значення. Існує необхідність посилення роботи в напрямку соціальної адаптації та реабілітації ветеранів. Її досвід та активна діяльність у цій сфері створюють потрібні умови. Це дасть поштовх до розробки цілеспрямованих і дієвих ініціатив, що допоможе підтримати тих, хто віддав свої сили за незалежність України.

Цей крок також демонструє відкритість місцевої влади до співпраці з громадськими діячами й активістами.

Ольга Коновал-Данченко має міцні зв’язки з молоддю, волонтерами та громадськими групами. Вона співпрацює з діючими військовими. Її робота сприятиме взаємодії між громадськістю та владою. Участь у раді допоможе краще координувати спільні зусилля. Це дозволить ефективно реалізувати ініціативи для розвитку регіону.

Запис Дружина загиблого Героя стала радницею голови Тернопільської облради спершу з'явиться на обласТь.

Світлана родом з Івано-Франківщини, а Володимир — з Тернополя. Їхня історія розпочалася на початку повномасштабного вторгнення, коли Світлана як волонтерка привезла допомогу у підрозділ, де проходив службу Володимир. З того моменту почалося їхнє спілкування — спершу через забезпечення, а згодом і зацікавленістю одне в одному.

Два роки минуло, випробування, довгі розмови та спільні цінності зміцнили їхній зв’язок. І от, коли Володимир повернувся з фронту в відпустку за станом здоров’я, його мрія зробити Світлані пропозицію стала реальністю, – йдеться в дописі.

Зустріч відбувалася у Будинку вчених у Львові. Світлана думала, що Володимир запропонував зробити фотосесію на пам’ять, тож вони одяглися святково, а їхній товариш погодився організувати професійну фотомить. Проте наречений підготував дещо особливе. Його бойовий побратим, потайки, привіз квіти.

У момент, коли світло м’яко падало на обличчя Світлани, Володимир зупинився, глибоко вдихнув і став на одне коліно. Він витягнув каблучку, яка блищала, ніби втілення всіх їхніх сподівань і мрій. Для Світлани це було абсолютно неочікувано. Вона, ніби заворожена, спостерігала за тим, як Володимир говорить слова, які вона ніколи не чула раніше — слова про кохання і про бажання провести життя разом, – пишуть на сторінці бригади.

Окрім своєї адвокатської діяльності Світлана буде й надалі волонтерити. Сам Володимир має повернутися на передову,

Нагадаємо, Володимир Бірчак на псевдо «Клап» – кулеметник. Різностороння особистість, історик за фахом — у своєму житті встиг побувати сценаристом, журналістом та навіть заступником директора Галузевого державного архіву СБУ.

Запис Військовий з Тернополя освідчився волонтерці спершу з'явиться на обласТь.

У 2014 році, будучи студентом медуніверситету, Сергій Коновал, у складі Добровольчого українського корпусу, був парамедиком у зоні АТО. Коли їздив на ротації додому – волонтерив. У 2018 році Сергій брав участь у благодійному велопробізі 20 штатами Америки. Тоді збирали гроші на допомогу жителям Донеччини. Коли розпочалася повномасштабна війна, добровольцем пішов на фронт. Брав участь в обороні Києва. Зараз Сергій – командир роти стрілецького батальйону 67-ї механізованої бригади Збройних сил України…

Оля Данченко – корінна тернополянка, закінчила Тернопільський педагогічний університет за спеціальністю вчитель фізкультури. Керує приватним дитячим табором у Кременці, 17 років працює з дітьми.

Її мама займалася з хворими на ДЦП, возила їх у Карпати на різноманітні оздоровчі тури. А ще жінка була старшим тренером збірної України по фрістайлу.

У 2014 році Оля пройшла лідерську програму і сама почала активно волонтерити. В основному допомагала дітям-сиротам і безхатченкам. До прикладу, у Тернополі була залучена до таких проєктів, як «Жовтий фартух», «Соціальне таксі».

Коли розпочалася повномасштабна війна, вона гостювала в Києві у батька.

«Ще на початку січня 2022 року я була членом єдиної в Україні команди, яка вперше виїхала на ралі в Монте-Карло до принца Монако. Збираючись у цю подорож, вже тоді брала з собою тривожну валізу. До того ж, я займалася спортивною стрільбою. Напередодні вторгнення, 23 лютого, у соцмережах опублікувала свою світлину з рушницею і підписала, що ми готові до оборони. Наче відчувала…

24 лютого була в Києві, розбудила батька тривожною новиною про початок війни. Ми вирішили нікуди не їхати. Почали співпрацювати з хлопцями зі 112-ї територіальної бригади. Найперше – знімали з тенісних кортів сітки. У під’їзді залучали всіх людей, що залишилися, і разом плели маскувальні сітки, почали виробництво балаклав. Возили військовим їжу. Тривало це два тижні», – розповіла Оля.

Коли ж Київ став зовсім порожнім, не працювали супермаркети, не було звідки брати допомогу, Оля поїхала в Тернопіль.

«Сюди везли допомогу цілими фурами. Вже звідси я налаштовувала передачу цієї допомоги в Київ. По суті, тоді тернополяни й не знали, де її дівати. Спершу ми везли її для 112-ї бригади. Згодом й іншим бригадам. Київ звільнили, хлопці поїхали далі. Я вирішила, що треба по-іншому налагоджувати роботу. Вникала у військове волонтерство», – розповіла жінка.

В Олі був друг Володя, військовий, з яким вони познайомилися на полігоні.

«Коли ми почали спілкуватися, він попросив зібрати гроші на батарею для дрона. Це був перший мій збір. Потрібно було зібрати 9 тисяч гривень. Мої друзі швидко відгукнулися. Батарею замовила. Але хлопці вже втратили той дрон. Тоді Володя сказав, що вже треба не батареї, а новий дрон, а це – 130 тисяч гривень. Збір закрили дуже швидко», зауважила волонтерка.

Додає, що не може сказати, що українці менше донатять, на її клич у соцмережах відгукуються відразу ж.

Тоді передала військовим дрон, ноутбук, тепловізор. Опісля Володя сказав, що справжній військовий волонтер має поїхати на фронт, побачити все на власні очі. Скинув посилання на сторінку Сергія у соцмережах, мовляв, оце наш командир, щоб знала, кому допомагаєш.

«Ми з Сергієм ставили вподобайки під фотографіями один одного, після бойових виїздів він скидав мені фото розбитої чи трофейної техніки. Його хлопці писали, чим ще їм допомогти…»

Якось у Тернопіль приїхали військові британці. Оля їх зустрічала і допомагала їм вирушити на схід. І один із спецпризначенців зауважив: «Що ти тут робиш? Тобі ж тут не місце».

«Ці слова для мене зіграли ключову роль. Я вирішила їхати до хлопців, яким допомагаю. З Дому ветерана вирушала машина. Я не знала, куди я їду, що я там робитиму. Знала лише одну людину очно, решта всіх – через інстаграм. Так я опинилася в Барвінковому на Харківщині, де й побачила своїх хлопців».

Олю на військову базу віз кум Сергія. Жартома запитав: «Ти на екскурсію, чи на довше?». Жінка відповіла, що днів на чотири. Проте залишилася на чотири місяці.

Ще в перші дні волонтерка жартувала: «Просто так звідси не поїду, шукайте мені нареченого». Навіть і не підозрювала, що її доля вже ходила поруч.

«Наші стосунки розвивалися дуже стрімко. На війні все дуже швидко відбувається, ніхто не грає ніяких ролей, маски знімаються. В Полтаві ми вже жили разом».

Коли Сергій отримав поранення, лікувався у військовому госпіталі на Харківщині, вона не відходила ні на мить.

«Він дуже хвилювався, чим я буду займатися. Я ж з першого дня намагаюся не сидіти без діла. Якщо потрібно, допомагаю хлопцям з документами, організовую збори, веду усі соцмережі нашої роти. Придумали свій логотип, назву – «Сталева сотня». Ми тепер – повноцінний бренд», – наголосила жінка.

Оля розповіла, що поки коханий воює, вона налагодила виробництво прикрас з відпрацьованих гільз. Хлопці на полі бою збирають гільзи. Один із бійців допомагає Олі і вони разом створюють прикраси, які розлітаються по всьому світу. До слова, сто відсотків від продажів йде на забезпечення роти.

Сергій розповів, що планував освідчитися коханій мало не з перших тижнів знайомства. Він відразу зрозумів, будь що має домогтися руки і серця красуні. Однак дуже мріяв зробити це у мирний час. Мав великі надії, що у скорому часі війна таки закінчиться. Побачивши, що так не вийде, вирішив – нема чого тягнути.

Це було у серпні. Сергій приїхав у першу відпустку. Залучивши рідних і друзів, винайняв катер і посеред озера освідчився коханій Олі. Сьогодні жартує, що жінка й виходу не мала, довкола – була вода…

Оля каже, що мріяла про весілля влітку, зовсім інші фарби, сонце, зелень, біла сукня. Тож розписалися молоді люди у грудні, а шлюб у церкві таки візьмуть влітку.

Запис Історія кохання тернополян, яка розпочалась на фронті спершу з'явиться на обласТь.

За «винагoрoду» вoни дoвoзили ухилянтів дo кoрдoну з єврoпейськoю країнoю, а далі пoказували їм oбхідні маршрути лісoвими стежками.

Співрoбітники українськoї спецслужби затримали oбoх фігурантів при спрoбі нелегальнoгo переправлення за межі України декількoх втікачів від мoбілізації.

За усіма викритими фактами затриманим пoвідoмленo прo підoзру, двoє з них уже перебувають під вартoю. Тривають рoзслідування. Oрганізатoрам oбoрудoк та їхнім спільникам загрoжує дo 10 рoків тюрми з кoнфіскацією майна.

Крім тoгo, вирішується питання щoдo кваліфікації злoчинних дій та притягнення дo відпoвідальнoсті самих ухилянтів.

Кoмплексні захoди прoвoдили співрoбітники СБУ спільнo з Націoнальнoю пoліцією за прoцесуальнoгo керівництва oрганів прoкуратури.

Запис СБУ Тернопільщини затримало волонтерку, яка допомагала ухилянтам незаконно перетинати кордон спершу з'явиться на обласТь.

Жителька села Біла, що поблизу Тернополя, Василина Новосад організовує виробництво безкаркасних тактичних нош для українських військових. За гроші, зібрані з донатів користувачів “Facebook”, жінка купує матеріали та оплачує роботу кравців.
Василина розповідає, займається цим майже рік. За цей час вдалося виготовити 1600 нош. Їх отримали понад 300 підрозділів на різних напрямках фронту. Жінка каже, шиють ноші так, аби вони відповідали потребам бійців.

“Ноші можна кріпити до рюкзака або до одягу за допомогою карабіна. Їхній розмір відповідає стандартам НАТО — це 2 метри довжини та 75 сантиметрів ширини. Такий розмір дозволяє витримувати бійця разом з обмундируванням — це до 150 кілограмів. На ноші є дві стрічки для кріплення тіла, а також 8 ручок по довжині та дві по ширині”.

Таким чином, каже Василина, людину на ношах можуть переносити від двох до восьми бійців. За потреби пораненого може тягнути один військовий. Жінка розповідає, щоб ноші були міцними, важливо використовувати правильні матеріали.

“Основна складова цих нош — це стропа, оскільки на неї йде найбільше навантаження. Ми використовуємо 40 міліметрів стропи. На одні ноші – це орієнтовно до 20 метрів такої стрічки. Вона міцна і гарно скріплює загальний виріб. Також використовуємо тканину. Основний критерій тканини — це міцність і те, щоб тканина була легкою. Для того, щоб ноші легко можна було переносити під час бойових завдань. Також ми використовуємо фастекси для кріплення, це напівавтоматичні застібки для з’єднання тканинних стрічок”.

“Іноді буває затишшя, то виготовляємо 50-60 нош на місяць. Іноді буває, що до 200 нош на місяць потрібно тому, що є багато запитів. Виготовлення нош є дуже багатоетапним процесом: замовлення, пошук матеріалів, покупка, доставка до місць пошиття і, власне, саме пошиття. Наразі в нас шиють три професійні кравчині. Також у Тернопільській області є підприємство, яке погодилося виготовляти ноші на взаємовигідних умовах”.

За словами Василини, зараз працюють над 4 партіями, в кожній з яких буде 50 нош. Гроші на виготовлення збирає з донатів. Собівартість одного виробу — від 350 до 500 гривень. Готові ноші передає через волонтерів або надсилає поштою.

“Саме зберігання є простим, оскільки вони компактні. Для їхнього зберігання не потрібне спеціально облаштоване місце”.

Запис Жителька Тернопільщини самостійно виготовляє тактичні ноші для військових спершу з'явиться на обласТь.

“До війни я багато спілкувалась з військовими, займалась стрільбою. Мені це завжди подобалось. Я розуміла, що рано чи пізно наступ росіян все ж буде. 24-го лютого вже стояла на виїзді з Києва з бутербродами та гарячим чаєм — допомагала нашим бійцям. Згадую, як шукала одяг, бронежилети, організувала штаб, де плели маскувальні сітки. А одного разу поїхала до себе в Тернопіль, щоб доставити гуманітарку на Київщину. На мене вийшов знайомий АТО-вець, з яким почала співпрацювати. Я йому дрон, він мені — звіт. Усе так добре йшло, що я познайомилась з хлопцями з його роти. Ми подружилися, спілкувалися щодо робочих питань. А в Інстаграмі мої фото вподобав командир роти — Сергій. Мені тоді здалось, що в нього дуже добре обличчя. І вже в квітні це обличчя зустріло мене на Харківщині”, – каже Ольга Данченко.

Сергій також пригадав, як вперше побачив Ольгу на передовій, коли вона приїхала і привезла допомогу бійцям.

“Оля у своєму Інстаграмі була дуже активна, викладала багато сторіз, волонтерила, завжди весела та енергійна — цим мене зачепила. Але, на жаль, інтернет у Барвінковому був дуже поганий, тому нормально листуватися не міг. До того ж я інтроверт, і відкритися мені не так просто. Наживо Олю я побачив у квітні. Вона тоді приїхала до нас і привезла багато волонтерки. А хлопці ніби тільки й чекали цього: «Піди, зроби їй чай або каву, поговоріть». Я наважився. Ми вперше поспілкувалися трохи довше, ніж зазвичай. Хоч, пам’ятаю, що в голові мав багато думок, а висловити їх не міг”, – відзначає Сергій.

У суботу Сергій приїхав у відпустку та наважився зробити Ользі пропозицію руки та серця. Подруги зав’язала Ользі очі і відвела на теплохід, там з букетом квітів і з каблучкою уже чекав Сергій.

Військовий став на одне коліно та запропонував Ользі стати його дружиною. Жінка погодилася.

Запис Військовий з Тернополя організував романтичне освідчення коханій волонтерці спершу з'явиться на обласТь.

Сумну новину повідомила у ФБ Алла Чогнар. Передчасно відійшла на той світ знана волонтерка, щира українка, найкраща господиня, патріотка свого народу Марія Шестопалка.

“Марія Шестопалка, дорога наша п.Марія,сьогодні ти пішла до хлопців зоряним шляхом…

Сотні тисяч кілограм спеченого звареного заради перемоги.

Не дивлячись на хворобу до останнього подиху завжди серцем з нашими воїнами.

Пані Маріє,Світлої і Вічної пам’яті!

Години розмов ніпро що.Завжди телефонували в потрібну хвилину…

Вас буде не вистачати..”, – написала Алла Чонгар.

Спогади про неймовірну жінку і справжню українку.

Запис Відійшла у вічність Марія Шестопалка з Тернополя, яка невтомно готувала страви для воїнів спершу з'явиться на обласТь.