“У 2018 році із сімейної скарбниці реліквію передала Марія Трачук, уродженка села Турильче, що на Борщівщині. В квітні 1950-го року уся їхня сім’я зазнала репресій і була примусово виселена в Хабаровський край (Кур-Урмінський район) за участь родичів у національно-визвольній боротьбі проти радянської влади. Саме на чужині у 1950–1957 роках і було виготовлено цей винятковий музейний експонат: на чорному фабричному полотні посередині вишито однораменний хрест, який обрамлений кольоровим квітковим вінком. А внизу напис «ХРЕСТУ ТВОЄМУ ПОКЛОНЯЄМСЯ ВЛАДИКО»”, – розповідає Галина Завіша, завідувачка сектора відділу фондів ТОКМ.

Маленькі «табірні» ікони виконували надзвичайно важливу функцію, хоч і не були канонічними, та мали особливе значення для українських політв’язнів. Створюючи їх, репресовані вкладали неабияку любов та надію на повернення додому. В цих роботах – віра у Божу допомогу в надскладний період життя. В таборах діяла заборона на християнську атрибутику, але жінки зберігали ці іконки, бо це був той чинник, який дозволяв їм підтримувати себе морально і не втрачати віру. Зневіра у таборах означала шлях, що приречений на загибель.

Перед вишиванням контур наносили шматком гуми, яку могли відколупати від підошви черевика. Нитки ж випорювали з власного одягу, а за полотно служили або тканина натільної сорочки, або мішковина, з якої в’язні шили рукавиці.

Бувало, що «цензура» пропускала пакунки від рідних, обгорнуті полотном. Ув’язнені вишивали риб’ячими кістками, сірниками чи дерев’яними трісками, а трохи пізніше використовували маленьку металеву голку, яку при обшуках ховали у шов одягу, а при звільненні передавали тим, хто залишався ще відбувати покарання. Вишивали потайки. Нагляд був безперервним.