Але в роботах київського фотомитця Павла Мазая на передній план виступають зовсім не кольори чи їхня присутність, не гра тіней чи світла, а власне зображення, образи, те, що глядач бачить перед собою – лінії, обриси,  предмети і обличчя, наближеність і перспектива, – все те, що мовчки кричить чи беззвучно промовляє, все, що автор хотів донести світові, аби той його зрозумів…

“Всі предмети, що є на роботах, – це все один кадр, без фотошопу”…

Експозиція фоторобіт Павла Мазая «Último Aire» триває цими днями в Тернополі, в арт-просторі Креативного кластеру «Na пошті». За словами митця, це другий випадок в його творчому житті, коли він погодився зробити свою виставку, попередньо особисто не бачивши локації, а тільки розглянувши фото. Перша така виставка була в галереї Парижі, і друга – «Na пошті» в Тернополі.

Тут представлено роботи з кількох серій – «Ùltimo aire», «Межа», «Перешкоди», «Doubt». Деякі з них стали ілюстраціями до нової книжки тернопільського поета Сергія Лазо «Цвяхи», тому, оскільки на відкритті експозиції планувалось також цю книжку презентувати, вони насамперед мали бути показані публіці.

«Я відбирав уже інтуїтивно, щоб не просто привезти серію «Ultimo Air», що перекладі означає «Стиснуте повітря», яка є назвою на афіші, – розповідає Павло Мазай. –  Всі предмети, що є на роботах – цвяхи, хмарини, патрони – це все один кадр без використання фотошопу, це предмети, які «затиснуті» в повітрі від того, що зараз відбувається в Україні, коли важко дихати, коли постійні новини. Тому з’явилася ця серія з предметами, які, скажемо так, «зависають» в повітрі. Але я вирішив, що потрібно розбавити її світлинами з інших серій, додати до неї трошки об’єму, дати дорогу, яка символізує вихід, дорогу додому, як у Бергмана, як у Фелліні. Тому інтуїтивно вибудував експозицію, і вона зовсім інша, бо її в Тернополі вперше бачать  саме в такому вигляді».

“Персональні виставки – це кіно, вибудуване кадрами”…

«Último Aire» у Тернополі – це вже шістнадцята чи сімнадцята персональна виставка у творчій біографії митця. «Я дуже рідко працюю з кимось в плані експозицій, аби з кимось виставлятися, – пояснює Павло. – Люблю персональні виставки, бо вони продумані. Це кіно, вибудуване кадрами, завдяки фотографії».

А щодо власне процесу підготовки, то митець зізнається, що всі етапи і він робить особисто. «Роздруковую все в Києві. Сам все контролюю, їжджу в поліграфію. Мені важливий цей процес, коли ти від ідеї, наприклад,  якоїсь роботи, проходить, бо це саме цікавіше”.

Роботи, які Павло вибрав для виставки в Тернополі, всі різні, але разом, розвішані на стінах «Na пошті», виглядають в особливій гармонії. Як пояснює автор, спочатку їх було задумано показувати як триптихи. «Коли я приїхав у Тернопіль, то не повісив дві роботи із запланованих, бо зрозумів, що вони «вибиваються» із загального задуму. Я більше за кінематографію у представленні робіт, за кіно, хоча не працював у ньому ніколи. Але для мене розказати, завдяки роботам, історію, – це важливо. Це не просто набір світлин, не просто серія і все, крапка. Це саме розповідь, як у кіно, з кульмінацією. Я собі так задумую, і можу це пояснити глядачу».

“Глядач повинен бути вільним, мистецтво повинно бути вільним”

Павло Мазай навмисне не робить підписів до робіт і не любить пояснювати їхній зміст глядачам, щоб не нав’язувати їм свою думку. Більше, того, переконаний, що присутність автора зовсім не потрібна на виставці, адже є роботи і цього цілком достатньо.

«Я більше скажу, автор не має бути на виставці. Просто його не може там бути, він заважає глядачу. Тому що в більшості випадків людина хоче почути від автора якісь пояснення, його думку, просто побути з ним, поговорити. А якщо є контакт глядача з роботами, глядач вже за першу секунду намалював собі картинку та придумав, що в ній закладено. Це саме він знайшов, і не потрібно вносити свої корективи. Глядач повинен бути вільний, мистецтво повинно бути вільним. І тоді є певний взаємообмін глядача і роботи. Тому що я дуже поважаю глядачів, які приходять подивитися, тому завжди хочеться мені бути осторонь від своїх робіт».

Героєм кількох робіт є сам автор. І тому, що саме він виступає моделлю на своїх фото, Павло дає цілком зрозуміле пояснення. «Із собою стовідсотково простіше працювати, бо я себе вважаю «матеріалом».  Я працював один час із керамікою, мені було цікаво, я навіть переносив на кераміку фрагменти своїх робіт. Тому ти, як глина, вибудовуєш ту драматургію, що хочеш показати в роботі. Тобто, звісно, це автопортрет, це ти, але ці роботи набагато ширші за змістом, ніж просто автопортрет художника. Там закладено дуже багато символізму. Я дуже люблю символізм, драматургію, і хочу, щоб люди дивилися ширше на це. Та й працювати із собою мені дуже цікаво, бо це самоаналіз, причому, дуже глибинний».

“Фотографія  – це для мене спосіб життя”

Розповідаючи про себе, про творчість і покликання, про фото і жанр, до якого можуть відносити критики чи глядачі його роботи, Павло Мазай привідкрив багато своїх секретів.

«…Я не працюю в місті, у мене є тільки одна серія, зроблена в Києві, пов’язана з повномасштабним вторгненням, – «Мої сни». Я не працюю в місті, бо його не відчуваю, мені заважає його архітектура, і те, що відбувається за архітектурою, заважає реклама, в якій немає смаку, і те, що через неї нам нав’язують. Мені повинен бути простір, поле. Тому я зараз дуже багато їжу в своє село на Чернігівщині і там працюю.

…Жанр – це якийсь штамп, якісь рамки. Тому на сьогоднішній день я не відношу себе до людини, навіть, яка займається фотографією. Це більше про внутрішній мій світ. Я не вмію писати гарно, не вмію говорити гарно. Але чим мені подобається фотографія, – вона німа. Вона по максимуму передає те, що ти відчуваєш. Тому жанр – це ти, це те, що в тобі всередині.

…Мені здається, автор не може говорити про свій талант, бо це не йому, по-перше, вирішувати. Для цього є глядач і є час.

…Коли ти робиш щось дуже щиро, в будь-якому мистецтві, з душею, тоді з’являються люди – це не про «подобається-не подобається», які цікавляться тим, що ти робиш.

…Фотографія  – це для мене спосіб життя. Я не можу без цього. Це спосіб передати те, що відбувається в тебе всередині».

Виставка фоторобіт Павла Мазая «Último Aire» експонуватиметься в арт-просторі Креативного кластеру «Na пошті» до 26 грудня 2024 року.

Фото робіт із особистого архіву Павла Мазая.

Розмовляла Олена Лайко.

Запис У Тернополі експонується виставка київського фотомитця Павла Мазая «Último Aire» спершу з'явиться на обласТь.