Чи матиме УГКЦ доступ до Святині, що на Тернопільщині?

Ми не хочемо сьогодні пред’являти якісь майнові претензії комусь. Але ми говоримо, що це історично великий духовний центр нашої церкви. Дослідники київського християнства у Речі Посполитій говорять, що колись була неписана домовленість між православними у Києво-Печерській Лаврі і греко-католиками у Почаївській Лаврі щодо друку літургійних книг. Те, що друкували в Почаєві ми, того вже не друкували православні в Києво-Печерській Лаврі. Чому? Бо тими книгами ми обмінювалися. Почаївська Лавра була унікальним центром музичної культури, духовної, релігійної та міжнародної. Очевидно, коли Унія була ліквідована, то російські царі перетворили Почаїв на прикордонний форпост. А радянська влада спеціально Почаївську лавру з її територією приєднала до Тернопільської області. Для того, щоб знищити Унію в Галичині. Тому от ті, які прийматимуть рішення, кому дати доступ для можливості молитися, мусять враховувати, що Почаївська Лавра має історичне відношення до нашої церкви, – зазначив глава УГКЦ.

Святослав Шевчук підкреслив, що наразі не було якихось “конкретних кроків” щодо зміни статусу Почаївської лаври. Водночас він додав, що УГКЦ не піддає сумніву право власності держави, але хоче мати доступ до цієї святині.

Ми не претендуємо на жодне майно, яке є в руках православних братів. Нашу церкву в Російській імперії ліквідували ще 1839 року. І все наше майно віддали православним. Якби ми сьогодні почали вимагати повернення нам того всього майна, ми би почали чергову хвилю релігійної війни.  Є загальнонаціональні символи, які промовляють теж до умів і сердець. І таким символом є свята Софія Київська, яка є материнським храмом для всіх нас. На цей храм не може претендувати якась одна конфесія, бо тут є спільне коріння.  Дасть Бог, ми одного дня будемо всі єдині. Тобто всі ті поділи, які сьогодні існують, між православним світом, католицьким світом, сподіваюся, що крок за кроком будуть подолані. І тоді це буде спільний храм усіх спадкоємців Київської церкви. Тому ми не претендуємо на майно, але ми кажемо: «добре, це теж має стосунок до нашої історії, до нашої тотожності. Ми хочемо там теж почуватися, як вдома».