Голова КНР нещодавно відвідав російську столицю, де поводився як господар та лідер великої країни, вже готової кинути виклик світовій першості Сполучених Штатів. Росії Пекін відвів роль подразника і траблмейкера для Вашингтона.
НЕФОРМАЛЬНИЙ ПРОТОКОЛ
За десятиліття перебування на чолі своїх країн між Сі Цзіньпіном і Володимиром Путіним склалась особлива «хімія» і з’явилися кілька неформальних протокольних правил, як-от після трьох раундів офіційних переговорів у складі делегацій, у вузькому колі та тет-а-тет зібратися ще раз «без краваток» на чаювання і поговорити про найважливіше. Одним із таких правил є і поїздки раз на два роки один до одного з державними візитами, найвищими за статусом та пишністю церемоніалу. Лідер Китаю відвідує Москву в непарні роки, а правитель Росії заїжджає до Пекіна в парні.
Так було у 2022-му, коли Путін приїхав у Пекін на відкриття Зимової олімпіади 4 лютого, за менш ніж три тижні до початку повномасштабного вторгнення його армії в Україну. Той візит був важливим, бо Пекін і Москва підписали договір про стратегічне партнерство «без обмежень», фактично створивши союз двох країн, об’єднаних спільним прагненням зруйнувати лідерство Заходу і створити нові правила міжнародного співіснування.
Якими ці правила бачать у Кремлі Україна і світ, дізнались уже невдовзі, раннім ранком 24 лютого, коли довжелезні військові колони найбільшої за розмірами території країни світу вдерлись у майже в 30 разів меншу сусідню державу. Світ зіткнувся з брутальною спробою повернення до імперського минулого, коли великі країни підкорювали менших сусідів і диктували їм свої правила життя.
Наступний візит Сі до Росії у березні 2023 року мав виняткову важливість для обох країн, але передусім для Росії. Тоді ситуація для господаря Кремля складалася невдало – українці провели ряд успішних контратак і повернули контроль над Херсоном та більшою частиною Харківської області та готувались до нового контрнаступу, конгрес США голосував за пакети допомоги Україні. Тоді ще не було заколоту ватажка «вагнерівців» Євгена Пригожина, і хоча Кремль збільшував військові витрати, так звана спецоперація явно йшла не за планом.
Під час тієї поїздки китайського лідера до Москви формально підписали мало документів, проте ключові домовленості були укладені за зачиненими дверима і стали рятувальним кругом для режиму Путіна й допомогли йому утриматись на плаву. Тоді Пекін фактично відкрив кран допомоги російському ВПК, із Китаю до Росії почали масово поставляти промислові станки, придатні для виробництва зброї, хімічну та іншу продукцію подвійного призначення. Із цими поставками Москві вдалося стабілізувати виробництво озброєння та боєприпасів і з новою силою продовжувати війну.
Китайська влада також дозволила Росії використовувати в розрахунках у зовнішній торгівлі юань та істотно збільшити поставки нафти, газу й інших ресурсів і російської продукції до Китаю. Так підсанкційна Росія суттєво нівелювала вплив західних обмежень і зберегла надходження до бюджету на рівні, що давав змогу продовжувати агресію проти України і зберігати стабільність усередині країни.
Нещодавній, 11-й від вступу на посаду голови КНР у 2013 році, візит Сі до Москви, як і попередній приїзд Путіна до Пекіна в травні минулого року, значно менш важливий. Він став підтвердженням «залізної дружби» між очільниками двох країн і може вважатися даниною неформальному протоколу та інвестицією в майбутню поїздку Путіна до Китаю у вересні, коли китайці відзначатимуть 80-ту річницю Перемоги у народній війні опору японській окупації. Господар Кремля, схоже, буде єдиним очільником великої країни з кріслом постійного члена Ради безпеки ООН на майбутньому святі й так само далі умовлятиме китайських партнерів плюнути на санкції та торгувати з його Росією.
ФОТОСЕСІЇ ВЗАМІН КИТАЙСЬКИХ ГРОШЕЙ
У Москві голова КНР отримав найвищі почесті – почесна варта, салют, оркестр, червона доріжка в сяючому позолотою кремлівському залі для державних прийомів, десятки фотокамер та головне місце на трибуні мавзолею під час параду Перемоги. Така пишність обстановки і запопадлива привітність господаря Кремля у спілкуванні з Сі уже стали нормою і не дивують.
Скромними були й офіційні результати перемовин: дві великі країни і «безмежні» стратегічні партнери до зустрічі своїх лідерів підготували 28 другорядних документів, які урочисто й підписали в їх присутності. Серед них три політичні заяви, кілька протоколів про фітосанітарний контроль російських продуктів та чотирнадцять меморандумів про співпрацю між вишами і ЗМІ двох країн, однак жодної економічної чи інвестиційної угоди.
У Москві не приховують бажання бачити китайських інвесторів, бо двостороння торгівля, яка б’є рекорди від початку війни, дає змогу закрити лише поточні проблеми російської економіки, а інвестиції сприятимуть її стабільності в майбутньому. Проте китайці торгують, а вкладатися в Росію не бажають, і це турбує Кремль.
Тому серед підписаних документів з’явилась міжурядова угода про заохочення та взаємний захист інвестицій, що доволі дивно, бо виникає питання, чому її не уклали раніше. Чи до 2025 року Китай і Росія не думали про інвестування в проєкти одне одного? Але підписали, то й підписали, це ж не означає, що вже завтра потік китайського капіталу рине в Росію.
Мабуть, усе залишиться так, як є, або ж ні, без змін «нуль» інвестицій, а товарообіг, який минулого року досяг рекордних майже 245 млрд дол. США, може піти на спад. За результатами першого кварталу торівля між двома країнами знизилась на приблизно 7%, що може бути сезонним коливанням, а може й початком спадального тренду.
Західні економічні аналітики вже зазначали, що торгівля між Китаєм і Росією досягла плато й надалі може зростати незначно або ж, високоймовірно, почне скорочуватись. Тому завданням керівництва двох країн є стабілізувати і зберегти наявний обсяг товарообігу та вирішити поточні проблемні питання з доналаштування сформованого за період війни і дії антиросійських санкцій торгово-інвестиційного механізму.
Однією з ключових проблем у торгівлі залишається проведення платежів між КНР та підсанкційними російськими фінустановами й компаніями. Посприяти з обходом обмежень росіяни просять китайців на кожній зустрічі лідерів країн, глав урядів та профільних міністрів, проте рішення немає через небажання китайців потрапити під вторинні санкції. У цьому питанні в Піднебесній дотримуються традиційного підходу: вам (росіянам) треба, то ви й придумуйте безпечні для нас схеми і будемо вести бізнес.
У провінціях Китаю, звичайно, є невеликі регіональні фінустанови, які не працюють із доларами США і не бояться санкцій. Тому якась частка платежів у торгівлі з Росією іде через них, однак це не є розв’язком набагато більшої проблеми.
ЕНЕРГЕТИКА І ВТС
Ще одним важливим для РФ завданням є збільшення поставок російських нафти й газу до КНР. Обсяги нафти збільшити можна, додавши танкерів для її транспортування до китайських портів, однак на заваді можуть стати нові санкції проти тіньового флоту РФ.
Коли адміністрація президента США Джо Байдена під завершення своєї каденції ввела масштабні санкції проти російської нафти, до чорного списку потрапили 180 танкерів тіньового флоту РФ, через що близько 60% із них (94 зі 154) припинили поставки російської нафти. Тоді істотно зменшились надходження і до Китаю, проте із часом росіяни створили нові схеми й нафта з Росії знову почала текти в китайські порти.
У боротьбі з тіньовим флотом ключовим є політична воля Сполучених Штатів посилювати тиск на Росію. Та нинішня адміністрація з розширенням антиросійських санкцій зволікає, і доки це триває, танкери з російською нафтою спокійно курсують між нафтовими терміналами портів Китаю і РФ.
Зі збільшенням обсягів постачання російського газу до Китаю ситуація складніша, потрібно будувати нові газогони. Пропозиція у Москви є: «Сила Сибіру 2» з потужністю до 50 млн м³ газу на рік. Цей проєкт сторони почали обговорювати в 2014 році, проте його параметри досі залишаються неузгодженими через висунуті Китаєм кабальні умови, на які Росія не може пристати.
Зокрема, у Пекіні вимагають, щоб росіяни прокладали трубу до кордону з Китаєм за власні кошти (а це більше ніж $13,5 мільярдів), щоб маршрут не проходив територією Монголії, хоча це істотно коротший шлях, ну й вишенька на торті – вартість кубометра газу має бути на рівні цін для російських споживачів. Окупність же газогону китайців не хвилює, це проблеми росіян.
Подібні нереальні вимоги Пекіна до «Сили Сибіру 2» продиктовані, вочевидь, повною відсутністю інтересу до цього газогону. Великою мірою він Китаю не потрібен, бо доставлятиме газ до депресивних північних регіонів КНР, куди також виходять нитки газопроводів із Центральної Азії, першедусім Туркменістану і Казахстану, із більш передбачуваними й комфортнішими для Пекіна правлячими режимами, ніж Москва. На півночі Китаю гострої потреби в додаткових обсягах газу нема, а постійна потреба в цьому ресурсі є на індустріально розвиненому Півдні КНР, куди прокладати через усю країну нові трубопроводи для перекачування додаткових обсягів російського газу економічно не вигідно.
Крім того, китайський уряд реалізовує програму зеленого переходу – відмови від викопного палива і створення потужностей енергогенерації з відновлювальних джерел. Згідно з цією програмою до 2030 року споживання природного газу в країні справді має зростати, бо ним замінюють на ТЕС вугілля. А от після цього рубежа й наступні 20 років потреба в газі буде швидко зменшуватись, і до 2050-го Китай має повністю перейти на відновлювальні джерела енергії та пересадити жителів на електрокари.
Проте говорити про «Силу Сибіру 2» ніхто не забороняє, та й цифри там вражають уяву, тому й говорять, переважно росіяни, не китайці; лідери на телекамери дають доручення прискорити опрацювання проєкту, але… Проговорили більш ніж 10 років і можна ще десятиліття балакати, а там уже й у Москві побачать безглуздість своєї пропозиції і потихеньку забудуть про неї.
Та для українців найбільшу загрозу становить військове та військово-технічне співробітництво (ВТС) між Пекіном і Москвою, а саме чи не збирається Китай передавати Росії зброю і ракети для «СВО». Нема сумніву, що військовій сфері на перемовинах у Москві приділили особливу увагу, але розмову вели за зачиненими дверима. Недарма ж у складі делегації РФ на переговорах у вузькому колі були міністр оборони Андрій Бєлоусов, голова федеральної служби з ВТС Дмитро Шугаєв та відповідальний за російський ВПК віцепрем’єр-міністр Денис Мантуров, яких, певно, пропагандисти навмисно показали на фото та відео.
Про що могли говорити ці люди зі своїми візаві з Китаю в присутності Сі та Путіна, враховуючи вже максимальні масштаби фактичного ВТС між двома країнами з приводу забезпечення китайськими складниками виробників російської зброї? Деякі західні аналітики припускають, що в присутності очільників країн домовлялись про збільшення імпорту з КНР станків та компонентів для заміни застарілого обладнання, а також на новостворені підприємства ВПК РФ.
Ішлося, певно, і про зворотний експорт до Китаю російської зброї і технічної документації на неї, причому як тієї, що вже давно перебуває на озброєнні ЗС РФ, так і нових видів, що з’явилися під час війни, зокрема різного роду дронів і БПЛА на оптоволокні та систем протидії їм. Ці питання пріоритетні й для воюючої з Україною Росії, і для Китаю, який тепер інтенсивно нарощує військові м’язи, щоб вийти на паритет із армією США.
СИГНАЛИ ДЛЯ ТРАМПА
Підходимо до найважливішої частини діяльності китайської влади на чолі із Сі Цзіньпіном, останнім часом пов’язаної, як і багато інших сюжетів у сучасному світі, з особою президента США Дональда Трампа, який із перших днів у Білому домі інтенсивно намагається здружитися з російським правителем. Це не дуже нервує китайських товаришів, що добре знають про складну ситуацію в Росії, може, навіть краще за Путіна, але спроби з-за океану треба було присікти і разом із господарем Кремля чітко пояснити, що Росія Путіна невідривно прив’язана до Китаю Сі Цзіньпіна.
Такий сигнал був успішно надісланий у різних формах як спільною заявою лідерів Китаю і Росії із засудженням спроб «деяких країн» підірвати теперішній багатосторонній міжнародний порядок, так і надмірною запопадливістю Путіна перед Сі та повсюдним шануванням лідера Китаю як найповажнішої персони. З’являлося враження, що під час останнього візиту до Москви всі дійства у столиці РФ, також парад Перемоги, зрежисовані спеціально для китайського гостя. Навіть запустили синхронний переклад трансляції параду і виступу Путіна китайською мовою, яка частково глушила російські слова. Хоча в самому Китаї державне телебачення показало лише короткі фрагменти параду із Сі на трибуні та почесною вартою армії КНР на Красній площі й, звісно ж, із власним перекладом.
Щоб у решти майже 30-ти лідерів країн, які приїхали на святкування Путіна не виникло сумнівів, для кого це все, російський правитель кілька разів повторив, що його головним гостем на Дні перемоги є Сі Цзіньпін. Така демонстрація «залізної» дружби очільників Китаю і Росії призначалась для одного глядача – Трампа. Президенту США недвозначно заявили про непорушність стратегічного партнерства Пекіна і Москви та марність спроб Вашингтона віддалити їх одне від одного.
Китай і Росія також передали меседж, що за жодних обставин не піддаватимуться тиску західних країн. На це красномовно вказували колони російських військ, що марширували Красною площею, та всіляке дороговартісне вбивче залізяччя від танків до міжконтинентальних ракет, предмет особливої гордості всіх росіян.
Тож причиною присутності Сі разом із Путіним на трибуні мавзолею під час останнього параду Перемоги було зовсім не відзначення 80 річниці здолання нацистської Німеччини (у китайців свій міф про Перемогу), а сигнал Трампу про готовність Китаю відповідати на будь-які спроби тиску: чи економічного / тарифного, чи військового. Та що Москва не вагаючись підтримає Пекін. Такий неоформлений документально союз двох країн проти однієї – Сполучених Штатів.
Цікаво, чи після такого відвертого прояву зневаги президент США далі казатиме про хороші відносини з китайським і російським колегами, чи нарешті збагне люту антиамериканську природу їх дружби й почне діяти жорстко і твердо, як і має чинити американський лідер.
УКРАЇНСЬКИЙ ТРЕК
Варто зауважити, що заяви під час останнього візиту Сі до Москви та укладені домовленості, принаймні про які сторони повідомили публічно, не матимуть прямого впливу на війну. Майже все, що Китай у рамках свого «нейтралітету» міг зробити, щоб уберегти Путіна від поразки і залишити його режим при владі, уже зроблено.
Деякі ЗМІ побачили сенсацію у спільній заяві лідерів Китаю і Росії про «усунення першопричин війни» як умови Москви для встановлення миру, написавши про підтримку Сі надуманого наративу Путіна. Насправді в такій фразі нема нічого незвичайного чи нового. Міністр закордонних справ Китаю Ван Ї, китайські офіційні особи та окремі експерти раніше вже казали про «усунення першопричин».
Справа у відмінностях сенсу, який вкладають у ці слова росіяни і китайці. Для перших це один із фейкових наративів для маскування дикого імперського прагнення загарбати Україну, а другі мають на увазі несприйняття «гегемонії» і спроб втручання Заходу у внутрішні справи інших країн, зосібна й КНР, чому потрібно чинити спротив.
Для українців у всій цій історії важливо, що робитиме далі президент Трамп, як він реагуватиме на антиамериканський союз Пекіна і Москви після їх відвертого виклику Штатам. Із Китаєм, як ми вже знаємо, домовленість про відтермінування високих імпортних мит є, прогресу в ключовому проблемному питанні досягнуто, і є очікування подальшої плідної роботи над великою двосторонньою торговою угодою.
З Росією реального прогресу нема. Путін запропонував переговори без попередніх умов, але послав на них якихось людей, чиїм завданням є точно не пошук компромісу й рішення, а забалакування українців і якомога довше затягування часу, доки на фронті російські війська вигризатимуть шматки української землі. У Вашингтоні мають розгледіти цей нехитрий і раз по раз повторюваний трюк Кремля та реагувати продовженням і збільшенням військової й іншої допомоги Україні.
Якщо ж з-за океану буде погано видно, то вже є перевірений спосіб допомогти розгледіти путінське шахрайство: знову запросити до Києва президента Франції, канцлера Німеччини, прем’єрів Польщі й Великої Британії та разом із Володимиром Зеленським зателефонувати Дональдові Трампу.
Мітки: війна з росією, Китай, путін, трамп
