Ексгумація у Пужниках: новітні генетичні дослідження та історичний контекст

У колишньому селі Пужники на Тернопільщині учасники польсько-української експедиції із застосуванням новітніх методів та обладнання досліджують виявлені останки загиблих під час Другої світової війни. Кореспондентка Укрінформу побувала там і дізналася, як проходять розкопки, а також поспілкувалася з місцевими жителями та істориками про події, які відбувалися у Пужниках під час Другої світової війни.

СПІЛЬНА РОБОТА УКРАЇНСЬКИХ І ПОЛЬСЬКИХ ФАХІВЦІВ

Від села Садового Коропецької громади до Пужників – населеного пункту, яке радянська влада ліквідувала у 1949 році, – близько трьох кілометрів. Сьогодні ця територія заросла лісом. Про те, що колись тут було село, нагадують фруктові дерева, які в минулому росли біля хат місцевих жителів, а тепер квітують серед ясенів та кленів, кам’яна капличка з фігурою Діви Марії всередині та дерев’яний хрест. А також старе кладовище, на території якого, власне, відбуваються ексгумаційні роботи. На могилах збереглися близько десятка старовинних пам’ятників.

На цвинтарі розгорнули кілька наметів, де фахівці проводять дослідження. Кілька тонн обладнання привезли лісовою дорогою, щоб усі необхідні роботи проводити на місці. Напередодні сапери перевірили територію на наявність вибухонебезпечних предметів. Місце розкопок обгородили стрічкою: там мають право перебувати лише учасники українсько-польської експедиції.

Спершу дослідники зняли верхні шари ґрунту на місці, де виявили поховання. Далі зрубали та викорчували коріння дерев, які на ньому росли, розкопали могилу і почали вилучення людських останків та їх медичне дослідження.

Тут працюють українські й польські фахівці. Від України в ексгумації бере участь команда спеціалізованої установи «Волинські старожитності», яку очолює археологиня Аліна Харламова, від польської сторони – науковці з Поморського медичного університету в Щецині та представники фонду «Свобода і демократія».

Заступник міністра культури та стратегічних комунікацій України з питань європейської інтеграції Андрій Наджос в ефірі телемарафону «Єдині новини» повідомив, що польовий етап досліджень наближається до закінчення.

– Віднайдено останки понад 30 осіб. Ексгумовано понад 20 осіб. Крім того, було виявлено і вилучено досить значну кількість артефактів: ґудзиків, черевиків, монет, хрестиків. Остаточне число можна буде встановити лише після вилучення усіх останків та проведення антропологічних досліджень. Наразі спільна експедиція працює дуже чітко і злагоджено, – зазначив Андрій Наджос.

За словами посадовця, орієнтовно за два тижні всі роботи на місці будуть завершені. Наступний крок – відбір генетичного матеріалу для подальшого порівняльного аналізу ДНК.

Після ексгумації українська та польська сторони готуватимуть свої підсумкові звіти. Ведуться перемовини щодо створення єдиного звіту.

– Ця історія може стати новітньою сторінкою у спільному трактуванні минулого. Ми шукаємо те, що нас об’єднує, а не те, що роз’єднує. Наше доброзичливе ставлення мотивує польських партнерів допомагати нам у проведенні пошукових робіт на території Польщі, – зазначив Наджос.

ДНК-АНАЛІЗ ЗА ОСТАННІМ СЛОВОМ НАУКИ

На місці розкопок працює команда фахівців, до складу якої входять археологи, а також біологи, мікробіологи, генетики, медичні та судові антропологи.

– Ми створили так званий медичний пункт, до якого доставляють останки після їх підняття із землі. Там виконуються антропологічні, медичні дослідження, береться матеріал для подальших генетичних досліджень, – розповів очільник польської команди науковців, генетик із Поморського медичного університету в Щецині професор Анджей Оссовський.

За його словами, важливо якомога більше досліджень виконати на місці, адже перевезення останків може призвести до їх подальшого пошкодження.

– Повнопрофільна група, яка працює на місці ексгумації, проведе весь спектр досліджень, які ми можемо робити сьогодні, у ХХІ столітті. Від базових, тобто антропологічних аналізів (визначення статі та віку, специфічних особливостей знайдених людей), до ДНК-аналізу нового покоління із застосуванням останніх досягнень генетики, – розповів Анджей Оссовський.

Він зазначив, що головна мета його команди – ідентифікація жертв.

– Передусім відбуватиметься генетичний аналіз. Він полягатиме у порівнянні з генетичним матеріалом, отриманим від родичів загиблих (нащадки жителів Пужників, останки яких, як припускають, можуть бути у цьому масовому похованні, надали зразки ДНК для ідентифікації, – ред.). Тобто нашим головним завданням, і я це весь час наголошую, є ідентифікація – основа усіх цих досліджень. Ми тут насамперед для того, щоб знайти зниклих осіб, ідентифікувати їх, а потім гідно поховати, – наголосив Анджей Оссовський.

СТАРОЖИЛИ ПРО ПОДІЇ 80-РІЧНОЇ ДАВНИНИ

Дорогою з Пужників зупиняємося у сусідньому селі Садовому, щоб поспілкуватися з місцевими жителями. На подвір’ї однієї з хат зустрічаю 87-річну Катерину Шмигельську. Жінка – одна з найстарших у селі. Вона каже: із розповідей батьків знає, що до війни українці та поляки жили дружно, кликали одне одного на свята, сільські празники.

– Наше село колись називалося Новосілка Коропецька, а за радянської влади перехрестили в Садове. Тут теж жило багато поляків. Коли прийшла радянська влада, то зробили збори. Вийшов москаль і каже до людей: «Не будете більше їсти пироги і мачати в сметану». Забирали худобу, коні, все забирали… – пригадує жінка.

У 1945 році пані Катерині було сім. Вона пам’ятає, що в Пужниках сталася пожежа – і в їхньому селі допомагали людям, які звідти втекли. А ще селяни боялися, що у відповідь можуть спалити їхнє село.

Дорогою зустрічаю місцеву жительку пані Галину. Жінка розповідає, що сьогодні у Садовому постійно живе близько 60 людей, молодь виїздить, залишаються тільки старші люди.

– Ми добре ставимося до того, що тепер відбувається у Пужниках. Але важливо, щоб і українці змогли провести розкопки на території Польщі. Знаю, що така домовленість була. Сподіваюся, так і буде, – зазначила пані Галина.

ПРОТИРІЧЧЯ УКРАЇНСЬКОГО Й ПОЛЬСЬКОГО ВИЗВОЛЬНИХ РУХІВ

Дослідник національного-визвольного руху ОУН-УПА, історик Сергій Волянюк детально вивчав події того часу на території Тернопільщини, досліджував документи у польських та українських архівах. За його словами, в основі конфлікту польського та українського підпілля лежало прагнення поляків відновити Річ Посполиту в кордонах, які були до початку Другої світової війни.

– Відповідно терени Західної України, Галичини по річку Збруч мали б увійти до відновленої Польщі. Потрібно було демонструвати свою присутність населенням, військовими загонами, щоб у майбутньому мати аргументи під час переговорів, укладанні договорів. Українці ж, будучи ще під польською окупацією, боролися за свою власну незалежність, за українську самостійну державу. Під час і німецької, і радянської окупацій український та польський визвольні рухи вели боротьбу за свої цілі, – зазначає Сергій Волянюк.

За його словами, у 1944 році в контексті села Пужники можна побачити типову картину, коли підпільні підрозділи Армії Крайової вступали до лав НКВС – це давало бронь від мобілізації у Червону армію. З них формувалися винищувальні батальйони для боротьби проти визвольного руху українців, проти ОУН та Української повстанської армії.

Водночас, зауважує історик, українське підпілля впродовж 1943–1944 років не здійснювало жодних операцій проти Пужників, УПА не проводила наступальних дій.

– Із тих документів, що вдалося віднайти, ми можемо говорити, що до проведення військової операції в селі Пужники у лютому 1945-го призвела діяльність винищувальних батальйонів восени 1944 року. Зокрема, коли були спалені українські села Задарів, Красіїв, Баранів, –зазначив Волянюк.

За його словами, тернопільське командування УПА поставило завдання знищити, як тоді писали, «центр польсько-більшовицької агресії»: станицю, міліцію, самооборону Армії Крайової, що трансформувалася в батальйон НКВС. Мета операції не передбачала ліквідації села чи знищення мирного населення.

Він додає, що у висловлюваннях польської сторони звучить наратив, що в селі не було кому оборонятися. Але це не відповідає дійсності.

– Аналізуючи документи, ми бачимо чітко, що в селі діяла самооборона, частина людей служила в «істребітєльних батальйонах». Село було розбито на сім ділянок оборони. Також у Пужниках у той час перебувала оперативна група НКВС. «Наскок» у ніч з 12 на 13 лютого 1945 року був короткочасний, тривав не більш ніж дві години. Маємо факт бою вояків УПА проти самооборони Армії Крайової у складі винищувальних батальйонів і групи НКВС. Були полеглі, їх поховано і встановлено хрести, – розповів Волянюк.

За словами історика, серед загиблих можуть бути цивільні, які постраждали під час бою, – таке трапляється під час військових протистоянь. Кількість загиблих різниться у польських, українських та радянських джерелах.

– У Пужниках 1943 року мешкало понад 1100 осіб. У документах Армії Крайової зазначено, що загинуло близько 100 поляків. Але в тому ж звіті йдеться, що велися оборонні бої. У документах УПА сказано, що це був наскок і знищено кільканадцять більшовицьких вислужників. Що ж говорить радянський документ? Тут є цікавий момент, адже що більше часу проходило від тих подій з лютого 1945 року, то зростало й число полеглих. Наприклад, за найпершими звітами, до 50 чоловік загинуло, близько 129 будівель знищено. І якщо впродовж років ця цифра збільшувалася: було 69, потім 80 чоловік, то згадки про участь у цьому бою оперативної групи НКВС кудись непомітно зникли, – розповідає історик.

Зазначимо, що кількість виявлених останків підтверджує скоріше українську гіпотезу про кількість загиблих у ту ніч.

– У червні 1945 року в рамках так званого добровільного переселення людей між Польською республікою та УРСР жителів Пужників виселили на територію Польщі, а через кілька місяців на їхні місця були заселені українці із Закерзоння. Згодом вони покинули це село. Радянська влада ліквідувала Пужники як населений пункт у 1949 році, – додає Волянюк.

ЕКСГУМАЦІЯ В ПУЖНИКАХ Є ЕЛЕМЕНТОМ ПОРОЗУМІННЯ УКРАЇНИ ТА ПОЛЬЩІ

Перемовини між Україною та Польщею щодо проведення ексгумаційних робіт тривали ще з минулого року. Зокрема, наприкінці листопада 2024 року під час спільної пресконференції міністрів закордонних справ Польщі та України Радослава Сікорського та Андрія Сибіги оголосили рішення про скасування мораторію на пошук та ексгумацію останків громадян Польщі, похованих на території України, який діяв з 2017 року.

– Цей діалог активно триває з кінця минулого року. Президент України Володимир Зеленський, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, президент Польщі Анджей Дуда домовилися про те, що нам потрібно вирішувати ці питання. Вони не мають стояти на заваді відносин стратегічного партнерства між Україною і Польщею, – зазначив під час візиту на Тернопільщину заступник міністра культури та стратегічних комунікацій з питань європейської інтеграції Андрій Наджос.

8 січня цього року Міністерство культури та стратегічних комунікацій України надало згоду на ексгумацію у Пужниках.

– Ексгумаційні роботи в Пужниках допоможуть обом сусіднім дружнім народам відновити історичну пам’ять і справедливість, а також ушанувати полеглих під час Другої світової війни. Мова не тільки про громадян Польщі, які поховані на території України, але й про громадян України, що поховані на території Польщі, – зазначив Андрій Наджос.

За попередніми даними, останки загиблих після проведення наукових досліджень перепоховають на кладовищі у Пужниках. Це станеться, наймовірніше, у серпні цього року.