Маленькі, сумні оченята, вушка похилені, лапки підібгані під себе…В його очах так багато смутку, занепокоєння і страху. Він покинутий, самотній, голодний. Його будинку давно немає, а подвір’я на якому він проживав «прикрашають» нерозірвані російські гранати.
Якби ви бачили цього собаку, його симпатичну мордочку, вусика, хвостик, і ці очі, які бачили всі звірства окупації. Він довгий час не йшов на контакт, боявся і тікав в кущі, але згодом звик, відчув напевне що цих людей можна не боятися.
– Якби він міг говорити, він напевне б нам таке повідав, що волосся б посивіло…- розповідають жителі смт Архангельське, що на Херсонщині.
Це селище перебувало під окупацією довгих вісім місяців, росіяни, кадирівці, буряти, кого тут тільки не було, і кожен з військових приносив свої жахливі події в спогади місцевих.
Місцеві розповідають, що окупанти були жорстокі й бездушні, людей використовували, як живий щит, прив’язували до себе шнурком й вели по вулиці. Котів, собак стріляли немов би мішені.
І наш головний герой також міг опинитися на їхньому місці.
Коли на подвір’я зайшли буряти, вигнали господарів на вулицю, жінку прогнали, а чоловіка загнали в підвал, де згодом розстріляли нізащо…
Собака, який був вірним другом втік з подвір’я й більше ніж пів року прибивався то до одних воріт то до інших, в пошуках хоча б чогось їстівного.
ЗСУ звільнили селище, але розруха й запах знищеного життя залишиться тут надовго.
У червні 2023 року сюди приїхали тернопільські будівельники, у яких на меті було відбудувати зруйновані будинки. Тут вони й зустріли бідолашну собаку, яка сиділи на дорозі.
– Ми їхали в авто на локацію, бачимо, а посеред дороги сидить він. Ми йому сигналимо, а він сидить, вийшли з машини кричимо, а він далі сидить, якось відійшов в сторону, ми й поїхали далі. А через два дні знову його побачили, дали хліба і води, – розповідає будівельник ІВАН.
Зі слів чоловіка, собака, як примара ходив за робочими з хати на хату й сидів осторонь, наче спостерігав за тим, що відбувається. Голосу він не подавав, лише дивився і наче на когось чекав…
– Його господар був будівельником, і ходив в схожій сорочці, помаранчевій, як у вас – кажуть місцеві.
Тернополяни на Херсонщині перебували понад два місяці. Вирушаючи додому собака довго дивився на машину, і ніби плакав та просив аби його не залишали.
800 кілометрів собака тихо і спокійно лежав на колінах у своїх нових господарів. Його забрали на Тернопільщину і назвали «Кавун».
Тепер він має теплу затишну буду, люблячих господарів Івана, Катерину і маленьку Софійку.
На подвір’ї де мешкають нові господарі часто можна почути: «Молодець Кавунчику, до мене, сидіти, лежати, молодчинка. Я така рада, що татко тебе подарував мені…
Мітки: врятоване життя собаки, історія з щаслим кінцем, собака кавун, собака кавун і його рятівники
