Справжнім дарунком Землі для людей є глина. Цю корисну копалину використовують у медицині, будівництві, а в талановитих руках гончаря грудочка глиняної маси перетворюється на різноманітні витвори мистецтва.
Одним із видів керамічних виробів є кахлі, за допомогою яких звичайні печі ставали особливою окрасою житла. А ще ці вироби мають властивість накопичувати, зберігати і поступово віддавати тепло. Важко визначити де виникло і звідки поширилося це ремесло. Кахляні печі в Україні відомі з ХІV століття. Проте та давня кахля мала незвичну для нас форму. Впродовж віків цей виріб пройшов свій шлях розвитку та вдосконалення.
Найдавніші кахлі були посудиноподібні, за висотою стінки їх розділяли на горшкові та мискові. До вогню вони кріпилися дном, а отвором назовні. Отвори мали форму круга, квадрата та інших фігур. З часом вони «обертаються» дном назовні.
Дослідники виділяють ще одну групу кахель – нішеподібні. Проте в Україні таких було знайдено невелику кількість.
Найбільш відомими є плиткові кахлі, які складаються з плитки і коробки-румпи (своєрідний бортик розміщений на звороті виробу, призначений для підсилення міцності, кращого кріплення до груби). Лицеві, кутові, карнизні, завершувані, увінчувані кахлі – всі вони в поєднанні творили композицію печі, яка набувала вишуканої архітектурної споруди. Різноманітне художнє оздоблення мали лицеві кахлі. Для декорування використовували кольорові поливи, ангоби, які після випалу ставали склоподібними.
Поширеними були рельєфні зображення. Їх створювали за допомогою негативної форми-матриці, яку виготовляли з глини (гіпсу), потім обпалювали. Та перед тим на деревині вирізьблювали позитив майбутнього орнаменту. Крім того форми могли робити зі старих кахлів. Але зображення у подібних випадках не мало чіткості й виразності.
Тривалий час ошатні кахляні печі були дороговартісним атрибутом лише замків і палаців, а також зустрічалися в будинках тільки заможних верств населення.
З середини ХХ століття такі грубки будують у сільських оселях. Зростання попиту на кахлі сприяло відкриттю цехів, зокрема налагоджене виробництво було в Бережанах, Товстому (Гусятинщина), Золотому Потоці (Бучаччина). Однак з масовим їх виготовленням втратилася художньо-індивідуальна цінність. З часом і розвитком технологій кахляні грубки стали непотрібними багатьом господарям будинків, тому їх переважно демонтовували.
В Тернопільському обласному краєзнавчому музеї зберігається колекція кахель, віднайдених на території нашого краю. Цікавим експонатом є найдавніша у фондовій збірці теракотова кахля ХVІІ століття. На тлі пишних рельєфних орнаментів відтворено арку на двох колонах. У центрі – погрудне зображення жінки у вишуканому головному уборі.
Привертають увагу вироби кін. ХІХ – поч. ХХ століття із декоративним підполив’яним розписом. На білому тлі зеленими, жовтими, коричневими кольорами зображено рослинні та зооморфні мотиви. Рослинні – представлені квітами, пуп’янками, гілками з листочками, а зооморфні – стилізованими зображеннями риб і півня. Виділяється експонат, на якому – культова споруда з п’ятьма куполами та парою птахів. Збагачують фондову збірку кахлі з рельєфними орнаментами покритими різнобарвними поливами, виготовлені в 30 – 40-х роках ХХ століття.
Пічні кахлі майже вийшли з ужитку… Особливу цінність мають ті, які виготовлені народними майстрами. А помилуватися такими унікальними виробами сьогодні можна лише у музеях і приватних колекціях.
Мітки: культура, новини, тернопільщина
