Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу Лесі Г. (у минулому – монахині сестри Євтимії) на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року, якою їй відмовлено у задоволенні позову до релігійної організації “Спасо-Преображенський монастир УГКЦ” стосовно усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням (келією монастиря).
Відповідно до матеріалів цивільної справи, 8 липня 1999 року рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району монастирю Св. Теодора Студита (згодом – релігійна організація “Спасо-Преображенський монастир”) безоплатно передано чотири будинки, допоміжні споруди, земельну ділянку площею 0, 51 га та інженерні комунікації. Відтоді у будівлі проживала жіноча спільнота сестер монастиря “Введення в храм Пресвятої Богородиці”, духовну та матеріальну опіку якої здійснював монастир св. Теодора Студійського с. Колодіївка Тернопільської області.
2 листопада 2011 року Лесю Г. на правах монахині зареєстровано за адресою жіночого монастиря і надано одну з келій.
27 квітня 2017 року з огляду на системні порушення монашої дисципліни і монаших правил, ігнорування розпоряджень і вказівок єпархіального Єпископа та Верховного Архієпископа УГКЦ декретом Верховного архієпископа Києво-Галицької УГКЦ отця Миколи Сулими жіночий монастир було закрито, а керування справами до часу заснування іншої релігійної організації доручено сестрі Теодосії.
5 травня 2017 року через неприйняття в дусі монашої покори розпоряджень церковного керівництва та розбіжності у поглядах з очільницею монастиря, сестра Євтимія (у миру – Леся Г.) разом з іншими сестрами покинула монастир і припинила монаше життя. Тож релігійна організація “Спасо-Преображенський монастир” звернулась до суду і просила визнати, що Леся Г. втратила право на користування приміщенням (келією монастиря). У зустрічному позові відповідачка просила суд зобов’язати позивача усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення її до будинку та передачі ключів від нього.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 вересня 2021 року релігійній організації “Спасо-Преображенський монастир УГКЦ“ у задоволенні позову відмовлено. Зустрічний позов Лесі Г. задоволено та зобов’язано не чинити їй перешкоди у користуванні житловим приміщенням, розташованому в с. В. Бірки а саме надати їй ключі від воріт і вхідних дверей цього житлового приміщення.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито. Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції помилково відкрив провадження у справі за позовом релігійної організації “Спасо-Преображенський монастир УГКЦ” до Лесі Г., оскільки обидві сторони спору є суб’єктами канонічного права. Вирішення даного спору по суті є втручанням держави (в особі суду) у внутрішні організаційні справи релігійної організації та суперечить ст. 35 Конституції України та ст. 5 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”.
Не погодившись із судовим рішення, Леся Г. подала касаційну скаргу та просила дану постанову Тернопільського апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд погодився з висновком Тернопільського апеляційного суду, що питання надання дозволу на перебування чи права на проживання в монастирі, так само як і його втрата особою, яка належить (належала) до чернечого стану, регулюється канонічним, а не цивільним правом. Прийняття монашого стану не передбачає набуття права на якусь конкретну келію чи користування майном монастиря. Келія монастиря є культовою будівлею, в якій може проживати лише монах (монахиня) для ведення монашого життя, заснованого на релігійних канонах. Спірні відносини між колишньою монахинею монастиря і самим монастирем, яким є релігійна організація “Спасо-Преображенський монастир УГКЦ” регулюються Кодексом Канонів Східних Церков, тому спір стосовно права на проживання у келії монастиря не підлягає розгляду у національних судах будь-якої юрисдикції.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд касаційну скаргу Лесі Г. залишив без задоволення, а постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року – без змін.
