Андрій Туркіць із села Ридодуби Чортківського району їздить на саморобному тракторі. Транспорт змайстрував зі своїм татом Михайлом Туркіцем.
– Усі деталі від автомобіля «Жигулі», – розповідає Андрій Туркіць. – Чого не вистачало, тато зварював, а я допомагав. Найтяжче було зробити кермову колонку. Тато тиждень мучився, бо її треба було відцентрувати. Серед ночі прокидався, курив, розглядав трактор і мізкував.
Андрій працює водієм у ПАП «Дзвін». Його батько, Михайло – столяр.
– Спочатку тато зробив трактор із дерева, – продовжує Андрій. – Створив макет і на основі нього уже зварював трактор. Якось не знав, як дещо зробити, то ідеї йому у снах приходили. Вночі прокидався і казав: «Я знаю, як зробити». Ішов до трактора навіть о третій ночі, поки не забув.
Трактор зробили за два тижні.
– Швагро приходив помагати, – додає Андрій. – Сказав: «Колір має бути тільки червоний, так буде гарно». Спочатку причеп зробили, потім плуги і марок. Мама підтримувала, була за те, щоб ми змайстрували. Але казала, що то буде дуже довго. А ми за два тижні карантину зробили усе. Мама як побачила, дуже здивувалася. Спитала: «І воно те все буде працювати?». Була в захваті.
Щоб докупити деталі, витратили 5 тисяч гривень.
– Це пішло на запчастини, які купував, – продовжує Андрій. – Але щоб придбати новий трактор, треба заплати приблизно 6 тисяч доларів. Тепер усе робимо своєю технікою: підорюємо, виорюємо і культивуємо грядки. Буває, коли приїжджаю до когось зробити рівці, підгорнути чи ґрасувати, люди не вірять, що трактор зробили самі. Питають, скільки заплатили за нього.
Коли сідаю за кермо трактора, відчуваю велику радість, щастя. Навіть мови немає про те, щоб його продати. Не можу його залишити. Я б їхав на ньому і їхав. Як сідаю за нього, то навіть не їв би. Якщо є вибір працювати з технікою чи з людьми, завжди вибираю техніку. Також їжджу на будь-якій техніці. Правда, ще не працював за комбайном.
Андрій щодня доглядає за трактором.
– Казав тато, що якби мав ще одну машину «Жигулі», зробив би трактора і для когось, але я б йому перечив, – сміється. – Бо він зробить краще.
На тракторі ніколи не буває болота. Якщо заляпався десь, то приїжджаю додому і зразу мию. Кожного разу після того, як їжджу. Коли не маю роботи, так само, витягую, мию і витираю насухо. Як гарна погода, всі фотографуємося біля нього. Синові Назарчику ще року немає, а вже на тракторі любить сидіти. Йому головне, щоб сигнал був.
Мітки: громади, тернопільщина, Чортків
