Тернополянин Микола Николюк повернувся з фронту і призвичаюється до життя в тилу. Доглядає за 85-річним батьком та різьбить по дереву. Виготовляє іконостаси, дерев’яні статуетки.
Він розповів, що різьбою по дереву займається 40 років.
“Перші мої різці, здається, мій дід подарував. Починав років з 12-ти різати. Сліди на руках ще полишалися, коли я бабі ложку різав в селі”.
За професією він столяр-верстатник. Працював у школі народних ремесел. Зараз має власну майстерню, де створює дерев’яні вироби. За 40 років виготовив 10 іконостасів. Його роботи є в церквах Тернополя, Києва, Донецька.
Чоловік розповів, до 2014 року виконував замовлення в храмах Москви.
“З початком війни, усі зв’язки з Росією обірвав. Прірва. Прірва між нами”, – каже майстер.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік добровольцем пішов на фронт.
“Двадцять четвертого числа – це шок був для всіх. На другий день починав щось думати. І на третій день вранці я вже прибув, записаний у військову частину, почалась служба. Ми були і в Харківській, і в Донецькій областях”.
Найбільше тоді хвилювався за рідних, які лишились у Тернополі, зокрема за дружину, сина та 85-річного батька.
“Доводилось попереджати, що зв’язку може не бути і 10 днів. Хоча я йому від першого дня брехав, що я в Хмельницькій області на блокпості”.
За його словами, на війні підбадьорювала підтримка місцевих жителів та волонтерів.
“Як вони нас бачили, щось домашнє приготували – принесли поїсти. Ми в свою чергу їх годували. Тушківки, які залишилися, ми розвозили по селах. Волонтери – це окрема розмова. Якби не вони, нам би було дуже кисло. Ну, і наші хлопці. Вони – найкращі. Дзвінок другу – приїжджає машина. Одна, друга. Ми ж їхали туди на автобусах, а зараз в хлопців 4-місний джип”.
Чоловік каже, повернувшись, довелося призвичаюватись заново до мирного життя.
“Як заново вчився різати. Трошки воно призабулося, але нічого. Те, що роками вивчалося, воно повертається, воно не забувається”.
Микола Николюк продовжує підтримувати зв’язок із бойовими побратимами.
“Майже щодня спілкуємося з ними. Ми там сім’єю однією стали. Там був – переживав за тата, зараз тут – думаєш про них”.
Різьбяр каже, вже має замовлення від побратимів.
“Хлопцям буду нарди різати. Бо вони замовляли. Це в першу чергу”.
Мітки: історія, новини, тернопільщина
