Він товаришував з Олександром Барвінським та Іваном Пулюєм. На нього працював Іван Франко. Він підставив плече і став «злітною смугою» для багатьох митців 19 століття.
Йдеться про Володислава Федоровича – відомого мецената, підприємця, політика, депутата польського сейму, культурного і громадського діяча.
До нього, в родинний палац у с.Вікно на Тернопільщині, з’їжджалися діячі культури, письменники, художники з усієї Європи. Там вони мали можливість творити, розвиватися, досліджувати історію держави. Адже за своє життя батько і син Федоровичі зібрали величезну колекцію шедеврів живопису та цінну бібліотеку старовинних книг і архівних матеріалів.
- Володислав Федорович меценат, фінансував українські освітні, а також мистецькі та археологічні проєкти, зокрема товариство «Просвіта», підтримував стипендіями сотні українських студентів, надавав матеріальну допомогу українським і польським митцям, сприяв затвердженню фонетичного правопису в Галичині на державному рівні, – каже Ігор Набитович, український і польський літературознавець, перекладач, доктор філософії Українського Вільного Університету в Мюнхені (Баварія), професор, під час презентації своєї книги «Дерево життя літературного роду: Іван Федорович, Володислав Федорович, Дарія Віконська».
Знайомий із Пулюєм та Барвінськими
Навчався Володислав Федорович у Тернопільській гімназії. Під впливом і опікою директора Василя Ільницького, учасника «Собору руських учених», гімназист зацікавився філософсько-історичними науками і мистецтвом. Учнями цієї гімназії на той час були також: майбутній український учений Іван Пулюй, брати Барвінські — згодом провідні діячі “Просвіти”, Іван Горбачевський – відомий зараз хімік-винахідник, громадсько-політичний, освітній діяч, кандидат на Нобелівську премію з фізіології та медицини 1911 р., дійсний член Наукового товариства ім.Шевченка. Таке оточення позитивно впливало на світогляд молодого українського шляхтича та його ставлення до рідного народу.
Після завершення навчання у Тернополі Федорович виїхав до Відня, де два роки навчався у темтешньому університеті на правника, а у вільний час – на художника. Перейшов для завершення навчання у Львівський університет, а далі навчався ще й у паризькій Сорбонні і багато мандрував.
Гостинний маєток-музей
Із 1871-го, після смерті батька, Володислав Федорович став повноправним власником родинних маєтностей. Федоровичам належали, окрім Вікна, також села Шляхтинці й Чернихівці, містечко Товсте тощо.
«Власник Вікна передплачував усі українські часописи, які виходили в Галичині, історичні та культурологічні журнали польською мовою, а також замовляв книжкові та журнальні видання іншими мовами – німецькою, французькою та англійською», – пише Ігор Набитович у книзі «Дерево життя літературного роду».
- Він давав багато грошей, підтримував і письменників, і художників. В його садибу у Вікні, яка була влаштована на зразок італійського будинку, любили приїжджати люди. Наприклад, у 1870 роках приїхав український маляр Корнило Устиянович. Володислав Федорович попросив його розписати церкву, яку побудувала Софія Чорторийська в 1826 році у Вікні. Приїжджав і польський художник Артур Гротгер. Він довший час жив у Вікні і зробив дуже багато портретів. Любив приїжджати і Микола Івасюк, автор знаменитої картини “Вїзд Богдана Хмельницького до Києва”. Також малював портрети Федоровичів, – розповіла під час презентації книги «Дерево життя літературного роду» Галина Івашків, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.
Окрім гостинного палацу, зразкового господарства і розкішного саду, краєзнавців та митців сюди приваблювала унікальні бібліотека та багата колекція творів мистецтва. Федоровичі зібрали велику кількість старовинних книг та архівних матеріалів, за які могли би позмагатися європейські музеї.

