У музеї на Тернопільщині мистецька виставка в’язаних робіт Марини Фудерко

Якщо людина хоче вишивати,

Знайдеться в неї голка, нитка, час…

Зуміє всі відтінки підібрати,

Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.

Якщо людина хоче щось зв’язати,

Побачить в цьому радість і красу.

І по узорах буде мандрувати,

І зв’яже вам на квіточці росу,

І створить диво, первозданну казку,

Їй усміхнеться сонечко в вікні,

Бо відіб’ється і любов, і ласка

У в’язаних узорах на білім полотні.

9 липня 2023 року в чудовій виставковій залі музею книги зібралися поціновувачі мистецтва, щоб побачити та помилуватися мистецькою виставкою в’язаних робіт Марини Фудерко та привітати майстриню з Днем народження.

Кожна картина зроблена руками Марії Тадеївни заслуговує на велику увагу та шану, кожна з цих робіт – це витвір мистецтва. Всі роботи, а їх понад 20, зроблені власноруч, вони унікальні за своїм виглядом (у єдиному екземплярі).

Також, для гостей заходу організовано фотовиставку з родинного архіву п.Марини «Репресоване дитинство», адже народилася майстриня в сім’ї репресованих, яких радянська влада виселила в Сибір за участь і зв’язки з підпіллям.

Народилася п. Марина 9 липня 1957 року у місті Інта (с.Східне) Республіка Комі у сім’ї депортованих українців Тадея Миколайовича Олігурського та Анни Теодорівни Музички. Вона була найстаршою дитиною в сім’ї. Там же народилися і її брат Ігор та сестра Галина.

Пані Марина зі сльозами на очах згадує своє дитинство: барак, школу, сусідів татар, литовців, німців, сильні морози та північне сяйво.

Батько, Тадей Миколайович, був майстром на всі руки. Його руками було зроблено багато речей, які були окрасою кімнат, де жила родина. Він постійно щось майстрував. Мати, Анна Теодорівна, була чудовою майстринею, тому з дитинства навчала своїх дівчат вишивати, в’язати шкарпетки та рукавиці, влаштовувала чудові вечори рукоділля. Коли п.Марині було два рочки, то мама одягнула її у вишиване платтячко. В родині збереглося безліч фотографій, де діти одягнуті у вишиванку.

Доречі вишиті хоругви Анни Теодорівни є у церкві Пресвятої Трійці нашого міста. А ще, пригадує пані Марина, коли вони вишивали чи в’язали, то завжди читали книжки.

В далекому Сибіру, куди депортували батьків п.Марини, люди дотримувалися українських традицій. Цікавими були Різдво, Старий Новий рік, Великдень та інші свята. Батьки Марини Тадеївни були дуже працьовитими, релігійними, часто молилися й дітей привчали до молитви.

Літні канікули діти проводили в с.Рекшин у діда й тітки, а повертаючись назад в Інту вони завжди везли з собою багато подарованих родичами українських книг та журналів.

У 1972 році батьки купили хату в м.Бережани на вулиці Валова. Закінчивши 8 клас п.Марина спробувала вступити в педагогічне училище, але її не взяли, як вона це описує, то поїхавши до родичів у Казахстан в м.Кокчетав, вступає у кооперативний технікум на бухгалтерське відділення. Після закінчення технікуму в 1975 році повертається у м.Інту, де виходить заміж і в родині народжується син Олег, який зараз захищає нашу країну від російського агресора. Через два роки-трагічно гине чоловік. Пізніше, п.Марина виходить заміж вдруге та народжує сина Ярослава.

В 1982 році родина переїздить на Україну в м.Стрий. Там Марина Тадеївна працює бухгалтером на Стрийській макаронній фабриці поки та не закрилася в 2000 році. Часто приїздить до матері, а вже з 2000 року п.Марина остаточно перебирається жити з родиною в м.Бережани. З 2000 року по сьогоднішній день вона керівник Бережанської філії кредитної спілки «Вигода».

Марина Тадеївна каже: «Я вважаю, що я щаслива жінка. Маю двох чудових синочків, дві красуні донечки та трьох онуків, якими дуже тішуся. Я щаслива, бо маю багато друзів, роботу, яку люблю. Я щаслива, бо я маю ще маму….На жаль, мій батько, який завжди мріяв про вільну, демократичну, європейську Україну, помер у 1984 році, не доживши до проголошення незалежності нашої держави».