Так уже з дитинства склалося, що не лежала душа Ярослава Малишка з Лановеччини до техніки. Тато -механік, тож часом просив підмоги в сина. Але коли постав вибір після 9 класу куди піти вчитися, то Ярослав заявив, що гайки крутити не буде. А мама Галина – фельдшер у селі, порадила: “То йди вчися їсти варити”. Він і пішов.
Ярослав Малишко із села Лопушне, що на Лановеччині, закінчив училище ресторанного сервісу в Тернополі, потім був бакалаврат у політехнічному.
На всі канікули хлопця брали на роботу в пекарню. Він тільки на практику прийшов, а його через тиждень у зміну поставили. Сам навіть торти пік. З третього курсу училища на себе заробляв. За професією Ярослав пекар кондитер. На технолога не довчився, взяв академвідпустку і пішов в армію восени 2021 року. А в лютому 2022-го розпочалася повномасштабна війна. Свій день народження 1 березня хлопець зустрів в окопі на передових позиціях активного фронту.
Минулого року Ярослав підписав контракт. До нині служить у 23 бригаді НГУ “Хортиця”. Разом з ним – його ровесники і молодші за них. Є хлопці з Харківщини. Самі собі замовляють і купують необхідні речі. А перед виходом на “нуль”, як каже пані Галина Малишко, він завжди переводить їй кошти, якщо є на картці. А цього разу скинув і наступного дня просив повернути, бо треба купити тепловізор. Таким чином мама і дізналася про потребу бійців підрозділу сина. Ярослав і з дитинства такий скромний, життєві питання вирішував сам, не просив сторонньої допомоги. А за два роки переписки з мамою була лише єдина відповідь: “В мене все добре”.
Разом з побратими пройшли багато воєнних випробувань. Навіть жахіття полону. Це сталося в Енергодарі, коли росіяни захопили ЗАЕС, а їхня рота відбивала штурм окупантів. Була і позиція неподалік Бахмута.
Сьогодні хлопці продовжують захищати Україну. Перебувають на Запоріжжі, в районі населених пунктів Старомайорськ, Приютне.
У вересні 2022 року Ярослав приїжджав у відпустку додому, то відвідав рідну школу. Також приїжджав і на Різдво.
Вчора ми спілкувалися з пані Галиною. Мене зацікавила історія юнака, який, по суті, фартух кондитера тимчасово відклав, одягнувши військову форму. Разом із спеціальністю стрільця, кулеметника пройшов навчання на бойового медика. Скромний, але такий відважний і мужній хлопець, міг би пекти тістечка і хліб, торти і здобу у мирний час. Та окупанти з р..сії відібрали у нього таку можливість, а змусили взяти до рук зброю і стати на захист своєї нації.
Мітки: ЗСУ, історія життя, полон
