Людмила Гургач з Чорткова розмалювала глиняну хату, якій понад 100 років.
– Ця хата не моєї бабусі, а бабусі мого чоловіка у селі Босири на Чортківщині, збудована була 1916 року, а мені нагадала хатинку, що була у моєї бабусі, яку пам’ятаю з дитинства. Таке то обійстя стало мені рідне, наче моє. Коли ми з чоловіком приїхали, я спочатку вирішила глиняну хатку просто підбілити, але то так сумненько виглядало. А мені подобається все яскраве, кольорове, – розповідає пані Людмила.
Людмила хату побілила, а оскільки до малювання завжди мала пристрасть, вирішила оздобити хатинку. І заграла хата, криниця, огорожа навколо обійстя усіма барвами-кольорами, милує око.
— Знаєте, коли почала рятувати хату, підбілювати, а потім і розмальовувати, були такі, хто дивувався: «Для чого ти то робиш? Людей в селі нема, навіть показати нема кому». На жаль, люди досі не розуміють, що красу насамперед треба робити для себе, а не для когось. Наша хатка — як оаза спокою, куди можна приїхати і емоційно відпочити. Насолодитися затишком, набратися сили від землі, – каже жінка.
Коли пані Людмила виставила фотографії казкової хатини у соцмережах, постало питання про те, що у ній треба зробити музей старожитностей. Бо там усе справжнє, народне — скриня, бамбетель, вишиванки. А це наша з вами історія…
