До війни Максим Кузів був головою Тернопільського осередку ВГО «Сокіл» та займався активною громадською діяльністю. 25-го лютого 2022 року він поїхав до Києва, де вступив в лави добровольчого батальйону, а невдовзі – мобілізувався в ЗСУ.
Воїн загинув 7-го липня 2024 року на Донеччині.
Попрощатися з захисником прийшли рідні, друзі, знайомі та побратими.
– Максима я знаю багато років. Ми разом об’їздили всю Україну, разом билися за Київ, за Ізюмщину. Макс завжди був острівком спокою і оптимізму. Навіть в найстрашніші моменти він жартував та знав, як підтримати хлопців. Він ніколи не ховався. Справжній професійний військовий, – згадує воїна його друг Василь Будяк (позивний “Ворон”). – До 24-го лютого 2022 року Максим займався розвитком молоді в націоналістичному дусі. Любов до нашої землі він проніс через все життя. Коли почалося повномасштабне вторгнення в Макса не було сумнівів щодо того, що потрібно робити. Він ніколи не сумнівався. Він жив без страху і помер без страху.
За словами командира, Максим Кузів отримав важке поранення під Бахмутом, однак, за 8 місяців відновився та повернувся у стрій.
Побратим Віталій Вітрук згадує: Максим був одним з перших, хто допомагав йому вивчити військову справу.
– Познайомилися ми в Ірпені вже під час повномасштабного вторгнення. Я приїхав туди ще “зелений”. Склалося так, що ми з Максимом виконували разом бойові завдання. Він хоч був молодший за віком, але навчав мене військової справи і ділився досвідом, давав багато корисних порад, підтримував, – каже Віталій Вітрук. – Він був веселим, бадьорим, патріотичним, обізнаним у військовій справі та історії, досвідченим на свої роки і дуже відповідальним. Зараз я служу в іншій структурі, але ми підтримували з ним зв’язок, зустрічалися періодично в Тернополі. Це була та людина, з якою хоч і не списувалися щодня, але я знав, що можу до нього звернутися і він завжди допоможе. Справжній побратим та друг.
Поховали Максима Кузіва на Микулинецькому кладовищі.
Мітки: війна, похорон Героя
