Є місця які важко описати словами, місця з надзвичайною енергетикою та неймовірною природою, від яких перехоплює подих і віє містикою.
Одне з таких знаходиться в невеличкому селі Монастирок Борщівського району Тернопільської області. Про нього – в екскурсії від тернопільської турблогерки, екскурсовода Марини Дашкевич.
У давні дохристиянські часи тут існував язичницький храм, де здійснювали свої ритуали волхви . Пізніше в IX столітті в ньому оселились ченці-відлюдники. Печерний храм, за словами дослідників-археологів, витесаний у природному гроті, що утворився від вивітрювання вапняку. Він знаходиться на висоті 80 метрів над рівнем вод річки Серет.
Вхід у печеру в вигляді широкого прорізу веде у глибину між кам’яними брилами. З правої сторони розташований скельний навіс, який підтримують три кам’яні опори, свій вигляд вони набули наприкінці 19 століття, ними замінили природні що руйнувалися під впливом часу.
Сам печерний храм знаходиться в середині у вигляді невеликої кімнати, праворуч розташований вівтар якому вже більше тисячі років, він по традиції повернутий на схід. У центрі вівтаря зображена ікона Ісуса Христа, за переказами, лик спершу проступив на скелі, а ченці лише надали йому виразності фарбами. В радянські часи ікону намагалися замалювати вапном, але лик все одно проступав. Так з’явилася чи не єдина ікона Христа з заплющеними очима, які за повір’ям Він закрив через те, що не міг споглядати людські гріхи. Саме тому християни вірять що тут відпускають найтяжчі гріхи.
Біля гроту знаходиться велика кам’яна брила, розташована на трьох опорах. Вчені припускають що в давні часи вона використовувалась як жертовник, тим більше що зберігся жолоб, який ймовірно служив кровостоком. Вже за християнських часів на камені вирізали хрестоподібне заглиблення. Розповідають що вода яка потрапляє в заглиблення стає червоного кольору, наче кров, яку колись увібрав у себе камінь, і вона здатна зцілювати. Під час мого перебування біля храму падав дощ, вода яка збиралась в хресті справді мала червоний відтінок.
Про ці місця можна ще багато чого розповідати (вище від гроту є старовинна відновлена церква та руїни монастиря, від церкви до печерного храму веде Хресна дорога у вигляді дерев’яних хрестів) але це вже зовсім інша історія, яку я розповім наступного разу.
Навколишні місця ваблять людей ще й своїми надзвичайними краєвидами, які відкриваються погляду : каньйон густо порослий лісом, долина річки Серет, звідки лунають жаб’ячі співи, а сама атмосфера дарує відчуття миру і спокою.
За матеріалами: https://bit.ly/3e10dhP
Фото Марини Дашкевич
Мітки: Монастирок, тернопільщина, туризм, храм
